|
|
Персони ЗМІ
.jpg) За версією спеціальної телевізійної премії „Телетріумф” у 2002 та 2007 році Олена Фроляк була названа кращою ведучою року, експерти та колеги справедливо відзначили її як бездоганного професіонала. Практику на перших незалежних новинах "Вікна", яка була перед „помаранчевим”, вважає надзвичайно важливою для власного професійного становлення. Переконана, що якісні новини може робити лише сильна та одержима спільною ідеєю команда, така, як на ICTV.
Її докиївський період був благополучним і стабільним: на Івано-Франківському телебаченні Олена робила авторське шоу. Але бажання рухатися тільки вперед збіглося із запрошенням однокурсника Миколи Княжицького переїхати до Києва і спробувати себе у всеукраїнському інформаційному контексті. З новинами у прямому ефірі Олена Фроляк виходить уже протягом дев’яти років. А з вересня 2008 року Олену Фроляк призначено головним редактором інформаційної служби каналу ICTV. Ніколи не переглядає свої попередні ефіри. „Це вже прожитий день, прожита новина, - каже Олена. – А думати потрібно про сьогодні й про завтра”.
Стажувалася на CNN.
Одружена, виховує доньку Наталю та сина Антона.
Персони ЗМІ
 Вона зробила себе сама. За 15 років після закінчення факультету журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка пройшла всі щаблі журналістського фаху. Від редактора Черкаського обласного телебачення до ведучої підсумкової програми одного з найпотужніших телеканалів України.
На ICTV прийшла 2000-го. Спочатку як репортер, а потім – парламентський кореспондент. Відкрокувала з мікрофоном у руці тисячі кілометрів. Наприкінці 2001, уже як ведуча, відкрила ранкове інформаційне мовлення каналу, зробивши тим самим відмах новому етапу розвитку “помаранчевого”. 2004-го залишила канал, посівши посаду прес-секретаря Генерального прокурора України. Але любов до телебачення взяла гору. І вже за рік Оксана повернулася на ICTV.
Ведення вечірніх новин суміщала з роботою шеф-редактора програми «Свобода слова». А на початку 2006 отримала пропозицію створити власну програму, яка б стала підсумковою крапкою в інформаційному мовленні телеканалу.
12 лютого 2006 вийшли в ефір «Факти тижня з Оксаною Соколовою». Програма, яка завоювала довіру глядачів та визнання телеекспертів. І здобула «Телетріумф-2007» у номінації «Найкраща підсумкова (аналітична) передача».
Але почивати на лаврах - не для Оксани. З серпня 2007 року вона — продюсер нового провокативного проекту, програми журналістських розслідувань «Максимум в Україні». А вже у лютому 2009 року її відділ публіцистичних програм дає старт двом новим проектам — "Спецрозслідування" та "Козирне життя".
Новини
.jpg) Керівники провідних українських телеканалів підписали Хартію про партнерство заради інформаційних прав і свобод та захисту суспільної моралі.
Як передає кореспондент УНІАН, церемонія підписання документу відбулася сьогодні у Києві.
Учасники, які підписали хартію, вважають, що основною метою їх спільних зусиль мають стати створення умов для гармонійного розвитку молоді та недопущення негативного впливу на формування світогляду підростаючого покоління продукцією засобів масової інформації, товарів і послуг, які можуть бути виготовлені або розповсюджуватися з порушенням законодавства про захист суспільної моралі.
Хартія за своєю формою і змістом є суспільним договором, який звертає увагу на саморегулювання в дотриманні суб’єктами інформаційної діяльності законодавства про захист суспільної моралі.
Підписавши хартію, ЗМІ гарантують недопущення зі своїх екранів та шпальт пропаганди війни, фашизму і неофашизму, насильства, приниження гідності і честі особистості, розповсюдження ксенофобії, українофобії та антисемітизм, расизму, порнографії і пропаганди насильства, розпалювання міжрегіональних, міжетнічних та міжконфесійних конфліктів.
Хартію підписали керівники «5-го каналу», телеканалів М1, ICTV, Національної телекомпанії України, НТН, Нового каналу, телеканалів «Україна», ТЕТ, «1+1», телекомпанії «Ера».
Хартія залишається відкритою для приєднання нових суб’єктів.
Як повідомляв УНІАН, 11 листопада 2008 року на спільному засіданні Національної ради з телебачення і радіомовлення та Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі віце-прем`єр-міністр України Іван ВАСЮНИК заявив, що уряд за пропозицією Нацради з телерадіомовлення і Нацкомісії з питань захисту суспільної моралі ініціює підписання з керівниками засобів масової інформації громадського договору про захист моралі в інформаційному просторі України.
«Тенденція до зниження загального морально-етичного рівня вітчизняного теле- і радіопродукту очевидна. Через телебачення і радіо все частіше розповсюджуються матеріали, які здійснюють замах на релігійні святині, державну символіку, принижують національне достоїнство народу і особи, культивують дух нетерпимості, жорстокості, пропагують ксенофобію, спотворюють вітчизняну історію і нехтують духовними досягненнями попередніх поколінь українців», - сказав І.ВАСЮНИК.
Персони ЗМІ
.jpg) Школу закінчив зі срібною медаллю. Саме там утвердився в думці, що стане або вчителем, або журналістом, або актором.
Далі була велика трагедія – провал при вступі на історичний факультет Львівського державного університету. За рік вступив на філфак Тернопільського педуніверситету, який закінчив із червоним дипломом у 1998 р.
Прихід у журналістику – це здійснення заповітної мрії!!! Наприкінці третього курсу абсолютно випадково Віктор дізнався, що на Тернопільському державному телебаченні шукають молодих талантів. Без жодних вагань разом зі своїм другом подався на пошуки журналістського щастя. І через місяць його відшукали. Віктора взяли на телебачення. Товариша – на радіо. Біблійний принцип «стукайте і відчинять вам» спрацював і, за словами Віктора, ще ніколи його не підводив.
На запитання, чому з журналістських галузей обрав саме репортерство, ведучий відповідає так: «Я його не обирав, це репортерство обрало мене. Спочатку я робив усе, що траплялося під руку: від програми музичних вітань до ведення новин і концертів. Але новинарство захоплювало дедалі більше, адже це жанр, найближчий до мого стилю життя. Я СОРОКА! Мені треба бути всюди. Мені треба все знати, мені конче необхідно своїми знаннями поділитися з іншими, мені завжди треба вставити свої п‘ять копійок, я завжди мушу когось чогось повчити і навчитися в інших! З таким характером і з таким прізвищем ким же ще можна стати, як не репортером?»
Починав роботу як студент-репортер, але мав настільки сильне бажання працювати, що з головою поринув у телебачення. І за два роки спробував усе: бути репортером, ведучим, керівником інформаційної служби і навіть виконувачем обов’язків головного редактора ОДТРК. Далі була школа новин «Інтерньюз-Україна» у Києві, переворот телевізійної свідомості і прощання з Тернополем. Столична телекар’єра розпочалася з посади заступника головного редактора маловідомого «Народного телебачення України». За півроку Сорока став її віце-президентом. Але згодом проміняв «високу» посаду на мікрофон репортера у «Новинах звідусіль», які телеканал «Гравіс» готував для ICTV. Відтоді робота нерозривно пов’язана з найстарішим комерційним каналом України.
Після «Новин звідусіль» Віктор остаточно перебрався на ICTV і став парламентським кореспондентом «Фабрики новин». Верховнорадівську лямку тягнув з 1999 року, аж поки не став ведучим. Учителів було чимало! І вдячний їм усім. Особлива подяка шкільній вчительці української мови та літератури Вірі Володимирівні Дубині. А ще – першій редакторці Ользі Анатоліївні Чорномаз із ТТБ, а ще – улюбленому шефу Олександрові Семирядченку, а ще – найкращій ведучій Олені Фроляк, а ще всім-всім, хто допомагав, підтримував і критикував.
До роботи ставиться, як до кохання: все робити, ніби вперше і востаннє, викладаючись на всі сто! Життєві кредо – сміється той, хто сміється завжди! Вперед! І з піснею! Ліпше дати, ніж просити! Через терни до зірок! Любити ближнього свого, як самого себе!
Сорока називає себе журналістом широкого профілю. «Я з однаковим натхненням робив і робитиму матеріали про політику, економіку, на соціальну тему, про культуру чи мистецтво, – говорить Віктор. – «Непідйомних» тем для мене не існує! Хоча після парламентської рутини так хочеться зробити щось про звичайних, простих людей, відшукати десь далеко у провінції цікавих особистостей. Там їх дуже багато, там, а не у столиці, справжнє життя, там щирість і відвертість. Там порядність і глибина. Якщо хочете, то саме це моя головна спеціальність! Це життя в усіх його проявах, з усіх боків!»
Любить відпочити душею у музеї архітектури в Пироговому або тілом на міністерському озері. Після напруженого дня, якщо є ще залишки сил, неймовірну радість приносить прогулянка київськими парками чи Оболонською набережною.
Новини
.jpg) На адресу ІМІ прийшла заява підсумків 116 засідання Українського клубу, в якій експерти звертаються до власників телеканалів "Інтер", "5-го каналу", "Україна" та "ICTV" з проханням звернути увагу на згубну практику прямих ефірів, що уможливлюють імітацію свободи слова і публічної політики. Нижче наводимо текст заяви.
ЗАЯВА
За підсумками 116 засідання Українського клубу на тему "Телесвободи у контексті президентських виборів: джинса чи реальна свобода слова?", що відбулось 2 березня 2009 року у Києві у конференц-залі Міжнародного Центру національного відродження, експерти Українського клубу звертаються до власників рейтингових телеканалів з проханням звернути увагу на згубну практику прямих ефірів, що роблять можливою імітацію свободи слова і публічної політики.
Українське суспільство розуміє, що ці телесвободи не для нього і не для представників політичної альтернативи теперішньому політичному істеблішменту. Менеджмент телесвобод та прямих ефірів на рейтингових телеканалах свідомо не допускає до дискусії носіїв альтернативної позиції з усіх питань політичного та державного буття України. У разі звернень Українського клубу до менеджменту телеканалів припинити таку згубну практику, лунає чітка і однозначна відповідь: редакційну політику формують власники або формат.
У зв’язку з цим, експерти Українського клубу звертаються до власників рейтингових телеканалів з настійним проханням:
1. Усвідомити, що український телепростір належить всьому українському народові і не може бути узурпований зірковими любителями телесвобод.
2. Усвідомити, що відсутність альтернативної позиції на телесвободах свідчить про несвободу слова на телеканалах.
3. Допустити до дискусій на прямому ефірі Ваших телеканалів носіїв альтернативної позиції з усіх питань політичного та державного буття України.
Український клуб докладе максимум зусиль, щоб Українська Держава (Президент, Парламент, Кабінет Міністрів, судова гілка влади) забезпечила реальну свободу слова в українському телепросторі.
2 березня 2009 року
м. Київ
Олег ОЛІЙНИК
Микола ДРОБОТЕНКО
Михайло ГОРСЬКИЙ
Вероніка КОНОНЧУК
Олексій УСАЧОВ
Володимир МОРОЗ
Віталій ЧЕРНЯХОВСЬКИЙ
Василь ОСТАПЧУК
Віталій ЧЕРНЯВСЬКИЙ
Георгій ЛУК’ЯНЧУК
Вячеслав НЕВОЛЬКО
Надія МИХАЛЬЧУК
Надія КРАСНОЖОН
Антон ВАРВАРИЧ
Роман КУХАРУК
Олександр ВРЕТІК
Андрій ВОЛОШИН
Ігор ФІЛІПЕНКО
Лесь КАЧОВСЬКИЙ
Сергій ТРЯШИН
Юрій СОМОТОВ
Віталій ЛИТВИНЕНКО
Вячеслав ПЛІШКІН
Всеволод СТЕПАНЮК
Ігор СОКОЛ
Персони ЗМІ
 Ірина Дмитренко – ведуча «Ділових фактів» на ICTV. Народилася 3 листопада у Борисполі. Однак дорослішати згодом довелося у північній столиці Росії. Про Ленінград залишилися винятково приємні і ностальгійні спогади.
Із телебаченням зіштовхнулася вже після повернення родини в Україну, здобуваючи диплом «Програміст – оператор ЕОМ». 1996 року вперше як ведуча з’явилася в кадрі каналу ТРК «Стимул» у Кіровограді. Це і стало поштовхом до визначення подальших планів – навчання в Києві, в «INTERNEWS-UKRAINE» .
Далі працювала в інформаційній службі телерадіокомпанії «ТВ-Центр», в програмі «Спецрепортаж», брала участь у створенні проекту «Зона особливої уваги». Опісля на тому ж каналі Ірина стала автором і ведучою програми «Покоління 2000». Спробувала себе у ролі кореспондента газети «Україна-Центр», працювала на радіостанціях «АБ-радіо» (Кіровоград) та «Європа Плюс» (Україна, Київ). Передостаннє місце роботи – «5 канал», ведуча «Час новин» під ім’ям Ірини Кім.
В арсеналі дві освіти, наразі наздоганяє втрачене – вивчає іноземні мови.
Серед телевізійних захоплень – документальне кіно, соціальні проекти та історія.
Медіа огляди
 Тема відкритих списків — більш чи менш акцентовано — «пропливає» в кожному випуску суспільно-політичних ток-шоу. Минулого тижня про це говорили у студії «Шустер Live» та «Свободи на «Інтері», цього понеділка відкриті списки захищав Микола Томенко у «Свободі слова» на ICTV.
Але щоразу це словосполучення вживається всує, адже жодних кроків для зміни виборчого законодавства в напрямку запровадження відкритих списків зроблено не було. І цьому є просте та логічне пояснення, переконаний політолог Віктор Небоженко.
— Країною править група олігархів, для яких закриті пропорційні списки — дуже зручний спосіб участі в політиці, — стверджує він. — Крім того, партійне керівництво всіх крупних партій зацікавлено в жорсткому адміністративному контролі своїх депутатів. Якщо людина іде не за партійними списками, а за відкритими, то окрім якоїсь позиції в партії, він ще має супераргумент: за мене голосувало 50% виборців. Це завжди дуже важливо. Я був спостерігачем у декількох країнах, де є відкриті списки, але, звичайно, з урахуванням партійного висування.
Там, окрім рішення ЦК або лідерів партії, дуже багато важить так звана народна підтримка. Людина може бути не дуже важливою в партійній бюрократії, але її любить населення — і в усьому світі партійні боси змушені зважати на цей фактор. Зараз депутатам нецікаво ходити в парламент, вони до останнього моменту не знають, яку руку чи ногу підійме їхній бригадир і скаже голосувати «за» чи «проти». Це примушує їх сильно деградувати, вони все менше схожі на політиків… А щодо реакції суспільства на запровадження відкритих списків, то тут проблема в маятнику.
Колись були просто відкриті списки, мажоритарні округи, потім були закриті, потім навпіл і так далі. Суспільство намагається зараз від повністю закритих пропорційних і доволі авторитарних партійних виборів перейти до другої крайності — повністю відкритих списків. Але там теж є негативні моменти, починаючи від можливості маніпулювання та закінчуючи просто скупкою голосів. Особливо під час кризи. Вибори в Києві показали, що «дресировані бабусі» готові на все, щоб їм дали додаткову пенсію. Причому навіть за рахунок інтересів своїх дітей та онуків.
Хоча всі прекрасно розуміють, що потрібна принаймні якась легітимність на рівні селищних, міських, районних рад. Там люди повинні чітко орієнтуватися на особистості, а не на партійні бренди. А що стосується загальнонаціонального рівня, тут пріоритет повинні мати партії. Тобто питання потрібно вирішувати не однозначно, а залежно від рівня виборів.
Новости
 В понедельник, 2 марта, гостем студии «Свобода слова» на ICTV станет Николай Томенко. Об этом сообщает пресс-служба телеканала.
Дискуссия развернется вокруг отсутствия единства между политиками. Среди анонсированных к обсуждению вопросов:
Смогут ли Европейский Союз и Международный Валютный Фонд заставить украинскую власть начать хотя бы перемирие? Смогут ли две самые большие фракции в парламенте конституционно урегулировать политическую систему к президентским выборам и совместно остановить скатывание страны в бездну?
Напомним, что средняя доля программы по прошлому сезону: 12,80% по панели «люди 18+, вся Украина» и 8,96% по панели «люди 14-49, города 50 тыс+». Средний рейтинг программы, составляет: 2,31% по панели «люди 18+, вся Украина» и 1,52% по панели «люди 14-49, города 50 тыс+». Наиболее высокие показатели у программы были по панели «люди 18+, города 50 тыс+»: средняя доля - 13,44%, средний рейтинг - 2,58%, доля спецвыпуска - 10,33%, рейтинг - 3,30%.
Лучшим результатом программы в 2008 был выпуск от 8 сентября, когда в студию была приглашена Юлия Тимошенко: доля 21,85% и рейтинг 3,47% (всеукраинская панель, люди 18+, по данным компании GfK Ukraine).
Новости
 6 марта на канале ICTV стартует новый информационно-познавательный пятиминутный проект «Добрые новости». Его ведущей будет Елена Фроляк. «Наши акценты - позитивные истории, процессы, мысли. Наши герои – человек своего дела, человек, с верой и внутренним оптимизмом, – говорит о программе Елена Фроляк. - Мы не надеваем розовые очки, и не собираемся закрывать глаза на реальность. Мы будем искать светлые стороны этой реальности, искать добро, тщательным образом спрятанное в контексте кризиса, политического противостояния, нервозности людей. Нам очень хочется вернуть людям веру в себя и доказать, что жизнь кризисом не заканчивается, более того, она может кардинально измениться к лучшему с его же помощью».
С первых дней существования проект получит интернет-поддержку - на виртуальной странице «Добрых новостей» планируется показывать посетителям весь неиспользованный видеоматериал, полную версию интервью с героями. «Мы надеемся на обратную связь, активность и "нескромность" пользователей, которые не будут стесняться рассказывать о своих жизненных победах и даже подвигах. У программы только добрые намерения», - комментирует Елена.
Программа «Добрые новости» на ICTV будет выходить по пятницам в 19:10, сразу после информационного выпуска «Фактов».
Новости, Персони ЗМІ
 Інна Шевченко вперше спробувала працювати в кадрі на студії при університеті… Тоді там робили «Освітні новини» для УТ-1. Відзнятий матеріал стосувався рубрики «Один день в історії»… «Зйомки відбувалися на вулиці, пам’ятаю, суфлера не було - текст весь у голові, - пригадує Інна, - було дуже холодно, й тому текст постійно плутався… А керівник студії постійно повторювала: «Ну що і досі хочеш бути ведучою?» А я казала: «Так, хочу!», починала спочатку і … врешті досягла мети!»
Народилась майбутня ведуча 6 вересня 1978 року в Полтаві. Батько - економіст, мати - фармацевт.
Після закінчення школи одразу пішла працювати, бо прагнула фінансової незалежності. Першою робота - продавець у кіоску. Тому до Аграрної академії на економічний факультет вступила через два роки. Паралельно закінчила бухгалтерські курси. І навіть працювала бухгалтером. Але швидко зрозуміла, що ця професія категорично не її. Кілька років минуло в роздумах та пошуках себе, і закінчилося кардинальною зміною життєвого курсу та місцем проживання. 2002 року Інна вступила до КІМУ на факультет кіно-телемистецтва.
Працюючи на радіо «Рокс Україна», Інна шукала роботу саме на телебаченні. Одного разу натрапила на вакансію ведучої нового проекту - вночі у прямому ефірі треба було спілкуватися з глядачами. Врешті її відібрали в основний склад ведучих. Ефіри планувалися на ТРК «Київ». Директор телекомпанії Валерій Ткачук побажав особисто побачити тих, хто буде в ефірі його каналу, і всі ведучі прийшли на зустріч із ним. Перед цим Валерій переглянув проби і зауважив, що пані Шевченко хотів би спробувати в новинах. Ось так усе й почалося. Далі були новини на телеканалі К1, там Інна також працювала ведучою. Cьогодні Інна Шевченко - ведуча головного випуску новин за добу «Факти» на ICTV.
Вона любить своїх рідних, море, теплий клімат, подорожувати автомобілем, квіти - гладіолуси, сир з пліснявою, живопис - імпресіоністів, серіал «Секс і місто», свою професію і телебачення загалом.
|