|
|
Персони ЗМІ
 Народилася на Хмельниччині в сім'ї медиків.Середню школу закінчила з золотою медаллю.
Ще у школі почала писати до місцевої районної газети, спочатку – з цікавості, потім – за завданням редакції газети.
Поступати на факультет журналістики Київського державного університету ім. Шевченка приїхала з папкою своїх заміток і репортажів. Але спеціалізацією під час навчання обрала радіо.
Працювала на першому каналі Українського радіо – спочатку як кореспондент, згодом – одна з ведучих Головної редакції інформації. Разом з колегами готувала й вела перші в Україні радіомарафони: до річниць Чорнобильської аварії, під час виборів першого президента України в 1991 році. Під час роботи на радіо працювала також співведучою циклової конкурсної програми „Від міста до міста".
У 1993 році на запрошення керівництва УТ-1 перейшла в Українські телевізійні новини (УТН).
Паралельно вела перше вітчизняне ток-шоу на економічні та політичні теми "Перехрестя" (українсько-американський проект), а згодом була автором і ведучою телевізійного публіцистичного серіалу "Інвестиційна історія" (спільний українсько-словацький проект).
Наприкінці 1996 року отримала запрошення працювати на каналі „1+1" і 1 січня 1997 року вийшла в ефір з першим випуском ТСН.
У 1996 році стала лауреатом премії "Прометей-престиж" у рамках акції "Людина року" в номінації "Найкращий тележурналіст 1995 року".
У 1998 році за підсумками Четвертого всеукраїнського фестивалю журналістики визнана найкращою ведучою інформаційних програм України та отримала титул "Всенародне визнання".
Того ж року (1998) журі на чолі з Володимиром Познером визнало Аллу Мазур переможцем у номінації "Краща ведуча інформаційних програм" на першому Міждержавному форумі країн СНД.
У 1999 році за підсумками конкурсу "Ділова жінка України - 98" стала переможницею в номінації "Телеведуча".
Також у 1999 році отримала орден "Княгині Ольги" ІІІ ступеня.
Двічі - у 2001 та 2003 роках – отримала Національну премію України в галузі телебачення "Телетріумф" у номінації "Краща ведуча інформаційних програм".
Виховує сина Артема.
Новости, Персони ЗМІ
 Інна Шевченко вперше спробувала працювати в кадрі на студії при університеті… Тоді там робили «Освітні новини» для УТ-1. Відзнятий матеріал стосувався рубрики «Один день в історії»… «Зйомки відбувалися на вулиці, пам’ятаю, суфлера не було - текст весь у голові, - пригадує Інна, - було дуже холодно, й тому текст постійно плутався… А керівник студії постійно повторювала: «Ну що і досі хочеш бути ведучою?» А я казала: «Так, хочу!», починала спочатку і … врешті досягла мети!»
Народилась майбутня ведуча 6 вересня 1978 року в Полтаві. Батько - економіст, мати - фармацевт.
Після закінчення школи одразу пішла працювати, бо прагнула фінансової незалежності. Першою робота - продавець у кіоску. Тому до Аграрної академії на економічний факультет вступила через два роки. Паралельно закінчила бухгалтерські курси. І навіть працювала бухгалтером. Але швидко зрозуміла, що ця професія категорично не її. Кілька років минуло в роздумах та пошуках себе, і закінчилося кардинальною зміною життєвого курсу та місцем проживання. 2002 року Інна вступила до КІМУ на факультет кіно-телемистецтва.
Працюючи на радіо «Рокс Україна», Інна шукала роботу саме на телебаченні. Одного разу натрапила на вакансію ведучої нового проекту - вночі у прямому ефірі треба було спілкуватися з глядачами. Врешті її відібрали в основний склад ведучих. Ефіри планувалися на ТРК «Київ». Директор телекомпанії Валерій Ткачук побажав особисто побачити тих, хто буде в ефірі його каналу, і всі ведучі прийшли на зустріч із ним. Перед цим Валерій переглянув проби і зауважив, що пані Шевченко хотів би спробувати в новинах. Ось так усе й почалося. Далі були новини на телеканалі К1, там Інна також працювала ведучою. Cьогодні Інна Шевченко - ведуча головного випуску новин за добу «Факти» на ICTV.
Вона любить своїх рідних, море, теплий клімат, подорожувати автомобілем, квіти - гладіолуси, сир з пліснявою, живопис - імпресіоністів, серіал «Секс і місто», свою професію і телебачення загалом.
Медіа огляди
 В мире происходят большие перемены - Барак Обама избран президентом, цена на нефть упала ниже 40 долларов, а цена гривны — ниже 7.50 за доллар. Трудно сказать, радостно это все или печально: это уж кому как нравится считать. Тем не менее перемены коснулись и украинских телеканалов, но мы будем говорить, не о сокращениях неизвестно чем прославившихся телеведущих — я, например, при всем желании не отличу ни внешне, ни по голосу, ни по потоку сознания (вот, что это не мысли, я точно знаю) Аллу Мазур от, например, Людмилы Добровольской или какие еще там дивы есть, извините, уже были — а о том, что даже на украинском телевидении на фоне адского кризиса может произойти что-то новое.
Оно, конечно, является новым не по содержанию или по форме. Новым стало место прописки - Первый национальный канал.
Короче, речь пойдет о выходящем в 21.00 воскресенья на «Первом» ток-шоу Юрия Макарова «Культурный фронт». Задаваться вопросом: почему канал, знаменитый дедом Панасом, «Сельским часом», трансляциями «Евровидения» и чемпионата Украины по футболу, на фоне финансового кризиса вступил в глобальную культурную войну, я считаю, не стоит - мало ли почему. Логика медиа-, а особенно теле-менеджеров давно неподвластна простому человеческому разуму. Так что эту часть размышлений стоит отмести сразу - лучше подумать о том, как долго еще продержится в эфире «Шустер - Live»
Интересно, а даже и приятно все-таки совсем другое: «Первый» вспомнил, что в Украине живут не только комбайнеры, шахтеры, пенсионеры и люмпены - и запустил передачу для приличных людей, в силу каких-то причин привыкших смотреть государственное телевидение.
Многие признанные телекритики считают, что по первым выпускам о программе судить нельзя - вы, мол, дождитесь стабильности, показателей рейтинга и доли телесмотрения. А чего нельзя-то? Вопрос ведь в данном случае не в форме, содержании или, прости Господи, интерьере, а в том, что на канале - признанном лидере косности и тенденциозности, даже не мышления, а какого-то унылого выживания - вдруг появилась программа, автор и ведущий которой позиционируется СМИ и самим собой как настоящий, интеллигент высшей меры, открытый всему новому, старому, и вообще, человек, создавший культурную тележурналистику Украины.
Можно как угодно относиться к Юрию Макарову, можно строить любые финансовые, кадровые и другие конспирологические теории - проявлять сермяжную осведомленность тоже, кстати, не возбраняется - относительно того, что привело главного культурного журналиста Украины на «Первый», но это не интересно. Интересно подумать о том, как такому почетному человеку хватило дерзости связаться с такой историей, как канал, где успехом пользуются не светские хроники, а сельские часы и минуты, точно осознавая при этом, что никто из его референтной группы никогда не будет смотреть «Первый», если не будет знать, что там идет передача Юрия Макарова.
Я предвижу интерес к этой передаче многочисленных телекритиков. Корыстный, между прочим, интерес. Скажу сразу - там хватает моментов, которые помогут многим акулам отточить свои затупившиеся на «Шустер-Live» перья. Странный канал, старорежимный интерьер, вяловатые «интеллигентные» дискуссии, ведущий в пиджаке, а не в шляпке от украинского дизайнера, да и разговоры о культуре, то есть о том, чего в Украине, по мнению многих, не существует. Но очень хочется предупредить: «Культурный фронт» и не должен становиться прорывом в сознании людей, которые рассуждают о медиа, но он станет прорывом для тех, кто все-таки читает украинские книжки, ходит на концерты не всегда актуальной, но интересной музыки и посещает выставки в Национальном музее. И таких людей очень много на самом деле. И именно они составляют цвет, хотя и не всегда люменисцентный, настоящей украинской культуры. Так что продвинутые критики, которым захочется проявить остроумие по поводу этой передачи, окажутся в положении жлобов, гордящихся шарфиком «ВерсачИ», купленным на Троещинском рынке. или очередные танцы.
|