Верховна Рада прийняла законопроект «Про мораторій на відчуження приміщень редакцій державних і комунальних засобів масової інформації». Це перший прийнятий парламентом законопроект (15 січня 2009 року), який стосується реформування державних засобів масової інформації. 10 лютого стало відомо, що президент підписав Закон. Але який нормативний акт ми отримали в остаточному підсумку і чи не доведеться Закон доповнювати або переробляти?

Насамперед викликає суперечки сфера дії Закону. Зокрема це стосується можливості держави визначати порядок використання й розпорядження комунальним майном, закріпленим на балансі районок (парламент не підтримав поправку профільного Комітету щодо вилучення із законопроекту згадування про комунальні ЗМІ). Перед голосуванням частина народних депутатів висловлювалась на підтримку позиції Комітету, а комуністи пропонували майже навпаки - поширити дію мораторію на всі друковані ЗМІ. Дехто пропонував увести мораторій не лише щодо приміщень ЗМІ, а й видавництв.

 У разі реформування (приватизації) комунальних ЗМІ застосування мораторію щодо їх приміщень є логічним. Тільки чи підтримає Верховна Рада реформування комунальних ЗМІ разом із державними, бо теперішні дискусії свідчать про відсутність консенсусу з відповідного питання.

Проте насправді це тільки вершина айсберга. Переважна більшість районних газет – це «гібриди», засновниками яких виступають державні органи та органи місцевого самоврядування, а почасти ще й трудові колективи на додачу. Така газета може значитися як комунальне видання, але її приміщення може бути державною власністю, наданою в господарське відання редакції. Тому треба визнати правильним рішення парламенту, який не підтримав позицію Комітету щодо виключення з тексту згадування про комунальні ЗМІ, бо в разі ухвалення такої поправки могла виникнути нерозбериха з приводу того, на приміщення яких ЗМІ мораторій поширюється, а яких ні.

Але парламентарі не задовольнилися ухваленням одного Закону. 3 лютого народним депутатом В.Уколовим було внесено проект закону «Про мораторій на відчуження приміщень і майна редакцій засобів масової інформації, засновниками яких є трудові колективи» (http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=34320, номер реєстрації 4004).

При голосуванні Закону «Про мораторій на відчуження приміщень редакцій державних і комунальних ЗМІ» дійсно пролунала пропозиція захистити приміщення ЗМІ, заснованих трудовими колективами. Як зазначено в статті 2 проекту закону від 3 лютого мораторій на відчуження приміщень таких ЗМІ вводиться тимчасово, до набрання чинності законом про реформування державних засобів масової інформації. Як бачимо, і в цьому проекті сфера його майбутньої дії (тобто дії мораторію) не досить чітко визначена.

Коли розглядати ЗМІ, засновниками яких є виключно їхні трудові колективи, то такі ЗМІ реформування не потребують. Вони не є ні державними, ані комунальними, тому закон про реформування державних і комунальних ЗМІ їх не стосуватиметься.

Мораторій, запропонований у другому проекті (від 3 лютого) практично виключить відповідні приміщення з цивільного обороту, але це не спосіб вирішення проблеми рейдерства,  про яку згадувалося в парламенті при прийнятті першого законопроекту (а тепер уже Закону про мораторій). Аналогічно можна заборонити відчуження житла його власниками – фізичними особами, оскільки багато шахраїв видурюють квартири у пенсіонерів, але це вже часткове скасування одного з трьох елементів права власності.

Нормальна реакція влади на шахрайське заволодіння нерухомістю – активізація правоохоронних органів. Верховна Рада вправі звернути на проблему увагу Генерального прокурора, а при його неефективній роботі прийняти кадрові рішення.

Якщо ж у пана Уколова було бажання захистити приміщення тих ЗМІ, в яких співзасновниками трудові колективи виступають лише поряд із якимось органом влади чи місцевого самоврядування, то для цього не було необхідності писати новий проект закону, який майже в усьому дублює Закон про мораторій, прийнятий 15 січня 2009 р. Необхідно було запропонувати поправки до Закону від 15 січня, аби чітко визначити на які види ЗМІ цей Закон поширюється, що й без того варто би зробити.

Але повернімося до підписаного Президентом Закону. Окреме питання – чому з його тексту зникло слово «друкованих». Закон визначає закінчення дії мораторію прийняттям закону «про реформування державних та комунальних засобів масової інформації», хоча в найпершій редакції його проекту ще від грудня 2006 р. була фраза «державних та комунальних друкованих засобів масової інформації». Це знов таки робить сферу дії Закону все менш визначеною. В назві Закону згадується про «редакції» ЗМІ, що може вказувати на стосунок Закону лише до друкованих медіа, але редакції можуть бути і в державних або комунальних телерадіоорганізацій. Законодавче визначення терміну «редакція» відсутнє.

Все вказує на те, що народним депутатам потрібно більш детально виписувати законопроекти: як стосовно їх термінології, так і стосовно сфери їх дії. Надто вже нашвидкуруч «збитими» виглядають тексти законопроектів про мораторій на відчуження приміщень, як схвалений ВР, так і щойно поданий на розгляд.
Наразі варто нагадати, що в Кабінету Міністрів залишилося всього близько місяця на те, щоб внести на розгляд Верховної Ради України законопроект про реформування державних та комунальних засобів масової інформації.

Роман Головенко, Інститут масової інформації

Робота парламенту відновлена, нібито тимчасово, і поки триває розгляд законопроектів про подолання кризи, фінансування позачергових виборів, спікеріада, парламент наповнюється новими проектами законів, у тому числі медійного спрямування. Вони мають небагато шансів потрапити на розгляд у сесійну залу, але й мінімальними ці шанси також назвати не можна. Крім того з допомогою цих законопроектів можна оцінити тенденції змін медіазаконодавства.

Найрезонанснішим може стати законопроект, внесений Павлом Унгуряном з фракції Блоку Юлії Тимошенко 8 жовтня ц.р. (http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=33562) «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо протидії розповсюдження дитячої порнографії)». Видно, що проект готувався поспіхом, оскільки варіанти тексту самого законопроекту й тексту в порівняльній таблиці до нього, розміщені на сайті Верховної Ради України, суттєво відрізняються. Зокрема це стосується доповнення частини 2 статті 39 Закону України «Про телекомунікації» такими положеннями (згідно з порівняльною таблицею):

«Провайдери телекомунікаційних послуг зобов’язаниі заблоковувати адреси мережі Інтернет, на яких представлена продукція порнографічного характеру.

Провайдери телекомунцікацій зобов’язані вести журнал адрес мережі Інтернет, які відвідав абонент. Порядок ведення такого журналу затверджується НКРЗ. Інформація у журналі є конфіденційною, і її за її розповсюдження провайдери несуть відповідальність згідно чинного законодавства.

У разі виявлення порушення абонентом законодавства України, а саме розповсюдження, використання, продаж, купівля, обмін продукцією порнографічного та еротичного характеру із використанням неповнолітніх, провайдери телекомунікацій зобов’язані повідомити правоохоронні органи.»

Особливо «новаторським» виглядає зобов’язування провайдерів телекомунікацій вести журнал обліку відвіданих абонентом сайтів. Як визначено у тому ж абзаці, інформація в журналі є конфіденційною, проте конфіденційною інформацією є також відомості, які зараз регулярно збираються податковою, міліцією, іншими державними структурами. І цей статус конфіденційності аж ніяк не заважає відповідним базам даних з’являтися в продажу на лазерних дисках для всіх, хто готовий платити за таку інформацію.

Потрібно зазначити, що даних положень немає в тексті законопроекту, але вони є в порівняльній таблиці до нього. Який з варіантів залишиться? Можна припустити, що текст законопроекту є більш свіжим варіантом і саме його вноситимуть на розгляд до сесійної зали, а з порівняльної таблиці забули прибрати норми, що не ввійшли в остаточний варіант. Порівняльна таблиця є суто технічним документом. Але все може бути й навпаки – в остаточний варіант забули додати окремі норми.

Щодо інших положень законопроекту, то в них, наприклад, пропонується доповнити Закон України «Про захист суспільної моралі» визначенням терміну «дитяча порнографія», що може бути пов’язано з внесенням змін до статті 301 Кримінального кодексу. В частині доповнення Кримінального кодексу тексти самого законопроекту та порівняльної таблиці також відрізняються. Текст проекту передбачає збільшення санкцій, але введення визначення дитячої порнографії для цього виглядає зовсім не потрібним. У порівняльній таблиці ж передбачено інше - створення нової частини 3 статті 301 КК стосовно використання дитячої порнографії за допомогою комп’ютерних систем.

Логічною буде і передбачена законопроектом заміна не зовсім зрозумілого терміну «комп'ютерних програм порнографічного характеру» у кваліфікуючій ознаці дій, пов’язаних з порнографією у ч. 2 ст. 301 КК, на термін «інформаційно-телекомунікаційних технологій».

Законопроект містить позитивні новації, які варто використати при вдосконаленні Кримінального кодексу України. Щодо описаних вище значних «надмірностей» і неточностей, то будемо сподіватися, що сам депутат і профільний комітет звернуть на них увагу й виправлять їх. Сама ж по собі проблема дитячої порнографії в Інтернеті існує, але її вирішення набагато більше залежатиме від ефективної роботи правоохоронних органів, ніж від збільшення санкцій в КК, адже щоб покарати, необхідно спершу знайти порушника й процесуально закріпити факт вчинення протиправних дій.

Роман Головенко, Інститут масової інформації