|
|
Новини
 Після того, як Всеукраїнська громадська організація «Телеглядацька асоціація батьків України» виступила із критикою на адресу телеканалу НТН, а Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі морально підтримала батьків, я автоматично перепрограмував телевізор на кухні так, щоби канал НТН став для мене ближчим у переліку пріоритетних для регулярного перегляду.
Друга причина моєї небайдужості до цього каналу – зміна дизайну. Тепер заставки виконано у графічному стилі коміксів а-ля Френк Міллер. У цю стилістику вписується і заставка мультсеріалу про Бетмена, який моя дитина дивиться на каналі ТЕТ, а головне – близьке моїй натурі оформлення книжок у м’яких та твердих обкладинках. Конкретно – детективів у стилі нуар. До речі, цей поширений у цивілізованому світі термін (а він визначає жанр «чорної історії») у французькій мові по відношенню до літератури означає також «роман жахів». Звідси – пряма паралель: той, хто невтомно виносить окремим програмам та всьому контенту каналу НТН різні попередження стосовно змісту, просто чогось боїться. І не хоче бачити страшилок.
Проте в цьому плані канал НТН, як на мене, зайняв більш виважену і чесну позицію, аніж канали, які прийнято ставити в перший ешелон українського телебачення. Наприклад, вмикаємо ми «ТСН» на «1+1» і хочемо дізнатися свіжі новини «про взагалі». Але ж тепер кожен або майже кожен випуск починається із історії про вбивство, нещасний випадок, каліцтво! Словом, головна дійова особа пересічних новин – Леді Смерть. Менеджери НТН, очевидно, теж розуміють: нагла смерть завжди буде топ-новиною і випуск новин все одно доведеться починати з неї. Так для чого називати вузький сегмент кримінальної хроніки об’єднуючим терміном «новини», якщо можна відмовитися від решти новин, залишивши тільки кримінальні? Програму «Вчасно», таким чином, згорнули. Замість цього чотири рази на добу показуючи програму «Свідок», яка складається виключно з кримінальних новин і, між іншим, не страждає на брак матеріалу.
Вивчаючи наповнення НТН, я помітив: крім того, що цей канал тепер «чоловічий» і «в стилі нуар», він ще й послідовний у плані виробництва та використання тільки власного продукту (йдеться, як ви розумієте, не про кінопокази). Крім згаданого вже чотирикратного «Свідка» щотижня по буднях виходять «Агенти впливу» (котрі, як уже зазначалося, змінили прописку), «Речовий доказ» та «Правда життя». Поки що найбільше запитань – до «Агентів впливу», але виключно через неповну, як на мене, відповідність заданому формату під умовною назвою «розслідування». Швидше за все, це теж нуар, тільки тепер уже відповідно до нашого розуміння цього терміну: у нас в Україні він більш відповідає поняттю «чорнуха». Або, коли бути точним, «чорна соціалка».
«Правда життя» мені подобається більше хоча б через те, що команда, яка працює над програмою, не імітує розслідування там, де логічно і правильно просто зняти сюжет-картинку з нашого повсякдення, а досліджує якусь одну тему, зазвичай теж повсякденну і соціальну. З останніх – самоспалення в Україні як форма протесту і нелегка доля бродячих тварин. Між іншим, якщо взяти чотири випуски «Правди життя», дещо скоротити хронометраж кожної і скласти їх в одну програму, то отриманий продукт можна буде відрізнити від «За Вікнами» на СТБ хіба за манерою подачі матеріалу. Одначе те ж саме можна сказати, поставивши поруч програми «Свідок» і «Надзвичайні новини» на ІCTV.
«Речовий доказ» – чи не єдиний ексклюзив. Принаймні, на жодному з чоловічих каналів я не побачив спеціальної програми, яка би майже півгодини розповідала про роботу експертів-криміналістів і взагалі про науково-технічну складову боротьби зі злочинністю. Скажімо, міліцейський опер, який олівцем малює словесні портрети, і дівчина-експерт, яка те ж саме робить за допомогою комп’ютерних програм, заперечують ефективність роботи один одного. Тим не менше, робота кожного потрібна, про що й розказали в одній із останніх програм циклу.
Крім «Найвідоміших українських маніяків», циклу, якій уже повторювали на каналі, тепер по четвергах і неділях НТН повторно показує ще один документальний цикл власного виробництва – «Легенди бандитської Одеси», проект у стилі ретро, хоча й зі збереженням елементів нуару. Дослідники історії Одеси Віктор Файтельберг-Бланк та Віктор Савченко, заявлені як ведучі цього 18-серійного проекту, виглядають швидше дослідниками не історії міста як такого, а його кримінальної історії. Не кожен краєзнавець готовий собі це дозволити. Здебільшого українські краєзнавці розповідають етнографічні легенди, які можна знайти в будь-якому туристичному путівнику. І я чекаю продовження ще одного проекту НТН, заявленого навесні одним фільмом – «Інша війна». Міліцейські архіви повоєнної доби – це скарб, який журналісти каналу поки що тільки знайшли і копнули не надто глибоко.
Ось тут хочеться підвести до наступного. Пересічного шанувальника ідей та методів Нацкомісії з питань моралі може обурити наявність у програмі пересічного каналу, який ніби «для всіх», наприклад, бойовика. Де актор стріляє в актора холостими набоями, а гримери щедро заливають їхні голови штучною кров’ю. Борець за мораль готовий дати такому каналу своє попередження, навіть якщо фільм маркований відповідним значком і показаний пізнього вечора. Той же самий активіст може закричати пробі, якщо в ефірі того ж таки пересічного каналу до випуску новин – «добрі» КВН, Петросян, Галкін чи Зеленський, а вночі – злий фільм жахів. Проте існування в кабельних мережах каналу НСТВ («Настоящее страшное телевидение») чомусь мораліста не дратує. Я навіть знаю, чому: бо він та всі, хто боїться страшних історій, не дивитиметься канал, який їх транслює, на них спеціалізується і попереджає про це. Аргументи на зразок «це ж можуть побачити діти» не проходять: діти можуть побачити лише те, що їм дозволять дивитися батьки.
Таким чином, якщо канал НТН називають «першим кримінальним», я особисто не бачу в цьому нічого поганого. Існує ж Перший автомобільний, є не один, а кілька суто спортивних, та й винятково музичних не бракує. Крім того, в тих-таки кабельних мережах можна відшукати спеціалізовані дитячі, жіночі та медичні канали. Як ви, думаю, вже зрозуміли, ваш автор є прихильником сегментованого телебачення. І чим далі воно розвиватиметься, тим менше лишиться підстав для подальшого існування такого наглядового органу, як Нацкомісія з питань моралі.
Бо якщо, скажімо, зали гральних автоматів стоять недалеко від шкіл, у центральній частині міста або спальному мікрорайоні – мені це не подобається, мене це обурює. Та якщо всі ці автомати зберуть і вивезуть кудись в одне місце, в яке, до того ж, не пускатимуть неповнолітніх навіть із батьками – мене це влаштує. Я забуду про існування в цьому світі гральних автоматів, вони перестануть мене дратувати. Так само з телебаченням: ті, хто вважає, що все світове зло зосереджено в детективних та кримінальних «чоловічих» серіалах, бойовиках, трилерах, кримінальній хроніці та «чорнушній» соціалці, відтепер може просто не дивитися канал НТН.
Ось і виокремлення з телевізійного контенту чоловічої складової та позиціонування окремих каналів як чоловічіх (про що «Телекритика» вже писала) – тенденція досить позитивна. Таким чином, у новому сезоні (який стартував тут 1 листопада) канал НТН доводить: краще чітко визначитися зі своєю цільовою аудиторією і намагатися задовольняти насамперед її потреби.
Андрій Кокотюха , для «Телекритики»
Новини
.jpg) Волинська медіа-профспілка висловлює своє обурення з приводу дій депутата Луцької міської ради за партійним списком СПУ Миколи Нікітюка, який подав судовий позов проти члена профспілки - журналістки газети "Віче-інформ" Галини Баран. Про це повідомила ZAXID.NET голова Волинської незалежної медіа-профспілки Богдана Стельмах.
"Волинська незалежна медіа-профспілка висловлює обурення з приводу дій депутата Луцької міської ради за партійним списком СПУ Миколи Нікітюка, який подав судовий позов проти члена профспілки - журналістки газети "Віче-інформ" Галини Баран, звинувачуючи її у недостовірності поданої інформації щодо незаконного будівництва депутатом гаража ("Депутат міської ради відбирає у людей двір", "Відомості", 5 червня 2008 р.).
Незважаючи на аргументовані докази членів комітету профспілки про дотримання журналісткою всіх етичних та професійних стандартів, Микола Нікітюк вважає, що він має підстави звинувачувати журналістку та вимагати відшкодування моральної шкоди.
Комітет медіа-профспілки вважає дії М.Нікітюка тиском на журналіста, порушенням свободи слова, права громадян на доступ до інформації, і звертаються до всіх медіа Волині, журналістів висловити свою солідарність і засудити такі дії депутата", - зазначено у листі-зверненні.
Довiдка ZAXID.NET
Як стало відомо з поінформованих джерел, депутат-соціаліст, який в останні роки намагається створити собі імідж безкомпромісного правозахисника, судиться не лише з журналісткою, а й із газетою "Відомості" та однією з авторів резонансного листа до редакції. Він вимагає від них компенсації в розмірі 20 тисяч гривень.
Відео новини
Публичное раскаяние в обмен на право задать вопрос. Такую форму сотрудничества предложил «Вiкнам» сегодня столичный мэр Леонид…
Новини
.jpg) Історію з відкриттям у Києві пам’ятника журналістові Георгію Гонгадзе і загиблим при виконанні службових обов’язків журналістам заступник голови Верховної Ради, член БЮТ Микола Томенко вважає публічним ляпасом українській журналістиці, - повідомили ZAXID.NET у прес-службі БЮТ.
"Вчорашнє пафосне відкриття цього пам’ятника - це демонстрація того, як, незважаючи на повне несприйняття цієї ідеї мамою, близькими людьми та колегами Георгія Гонгадзе, київська влада влаштовує шоу та зводить пам’ятник без проведення жодного обговорення з громадськістю", - зауважив Микола Томенко.
"Я вже не кажу про те, що з бюджету киян при недофінансуванні соціальних та гуманітарних програм столиці України на ідею Леоніда Черновецького виділено 6 млн. 430 тис грн. А зараз вже лунають пропозиції збільшити фінансування цього об’єкта до 8 млн. грн.", - зазначив віце-спікер.
На його думку, те, що відбувалося під час відкриття цього пам’ятника, перетворилося на демонстрацію звичайного цинізму київської влади, де з’ясувалося, що найбільшим захисником свободи слова являється київська влада на чолі з мером Леонідом Черновецьким і тепер саме вона буде визначати справжніх, чесних журналістів і вручати їм нагороди.
"В цій сумній історії дивує мовчазна позиція українських журналістів, більшість з яких продовжує, очевидно, за винагороди прославляти "героїчну" діяльність нинішньої київської міської влади. Критична позиція до цього, висловлена головним редактором "Української правди" Оленою Притулою, виявилася ледь не поодиноким голосом в суцільній масі "поціновувачів" ініціатив нинішньої влади", - зазначив Микола Томенко.
Він висловив сподівання, що журналістська спільнота знайде можливість зупинити реалізацію ідей нового "лідера" української свободи слова, який на відкритті пам’ятника Георгію Гонгадзе висловився також про необхідність встановлювати "такі ж пам'ятники, а можливо і кращі, у всіх містах і селах нашої країни".
Новини
 З моменту створення «5 каналу» наші журналісти завжди дотримувалися принципів об’єктивності, а редакторський колектив відстоював і відстоюватиме засади збалансованої і неупередженної подачі інформації. 22 грудня 2008 року гостями вечірнього ефіру програми «Новий час» були адвокат пані Тетяна Монтян та організатор акції «Дістали» пан Юрій Романенко. Дискусія точилася довкола цілей та методів ведення акцій громадянської непокори, до яких закликає пан Романенко: чи можуть такі акції призвести до дестабілізації політичної та суспільної ситуації в державі.
Як не прикро визнати – ефір перетворився з дискусії на потік образ з боку організатора акції «Дістали». Пан Романенко не тільки ображав опонентку, а й вдався до брудних образ ведучих проекту, вживаючи лайливі слова. А на останок ще й звинуватив присутніх у студії в політичному замовленні.
Журналісти «5 каналу» обурені такою поведінкою пана Романенка, який дозволив собі випади в стилі екс-депутата Олега Калашнікова. Ми вважаємо такий спосіб дискусії із хамством та образами честі і гідності, як гостей студії, так і журналістів, невиправданим та не етичним. І таким, що суперечить засадам редакційної політики «5 каналу».
Базуючи свою роботу з першого дня існування на принципах збереження демократичних стандартів, якими є право на професію та свобода слова, колектив «5 каналу» вимагає від пана Романенка публічного вибачення. В іншиму випадку журналісти яких він образив не виключають подання до суду.
Діяльність «5 каналу» і надалі залишатиметься відкритою.
Колектив «5 каналу»:
1. Мирослава Барчук
2. Павло Кужеєв
3. Яна Конотоп
4. Олег Дейнека
5. Роман Чайка
6. Лідія Таран
7. Юлія Жмакіна
8. Лариса Губіна
9. Тетяна Даниленко
10. Олеся Кишеля
11. Святослав Цеголко
12. Марина Коровай
13. Анастасія Хонякіна
14. Ірина Дерейко
15. Ольга Кошеленко
16. Олександр Аргат
17. Галина Трохова
18. Олександр Черненко
19. Оксана Гриценко
20. Валентина Серелега
21. Олеся Бойко
22. Оля Петрів
23. Олександра Ткаченко
24. Валерій Клименко
25. Андрій Поршнєв
26. Микола Шавель
Індекс свободи слова ("Репортери без кордонів"), Інтервью
 Згідно з останнім щорічним звітом міжнародної організації «Репортери без кордонів», РФ стоїть на 141 рядку в рейтингу свободи преси. Правозахисники закидають російській владі встановлення жорсткого контролю над ЗМІ та нерезультативність розслідування гучних убивств російських журналістів. У рейтингу несвободи далі за нашу північну сусідку тільки Білорусь, Північна Корея, Куба, Китай і ще більше двох десятків країн з відверто диктаторськими режимами.
Про причини такого низького індексу свободи в РФ УНІАН розповів директор Центру екстремальної журналістики при Спілці журналістів Росії Олег Панфілов. Журналіст, відомий своєю різкою критикою щодо влади, з гіркотою визнає: незалежною російська преса навряд чи коли-небудь стане.
Олеже, як вам здається, рейтинг Репортерів без кордонів відповідає дійсності? Якщо так, то наскільки страждають від такого стану речей прості росіяни, та й самі працівники ЗМІ?
Я погано ставлюся до цього рейтингу. Завжди вважав, що математичним шляхом визначити свободу слова абсолютно неможливо. Хоча для Росії місце цілком відповідне. У Росії дуже погано зі свободами взагалі і зі свободою слова насамперед. Простіше кажучи, її немає, та й не було. Тут ніколи не було традицій свободи слова в тому розумінні, до якого звикли люди на Заході. Для них це, перш за все, стан закону, коли є всі умови для існування незалежних газет, телебачення, радіо.
І все-таки в 80-90-х в Росії був хоч і недовгий, але все-таки період гласності…
Так, був маленький період, лише 10–12 років, коли була можливість щось зробити. Але російські журналісти нею не скористалися. Тоді була створена телекомпанія НТВ, вона успішно працювала, і її справді можна було назвати незалежною до 1996 року. Але в 96-му господарі цієї компанії абсолютно відкрито встали в політичній боротьбі на бік одного з кандидатів (у президенти РФ. – Авт.). Мені він теж імпонував більше, ніж інші кандидати, але це не означає, що я як журналіст повинен за нього боротися. Повторюю, то була ще не свобода слова, а лише умови для того, щоб вона з`явилася. У той же період народилася і радіостанція «Эхо Москвы». Вона досі залишається досить об`єктивною. Щоправда, в останні місяці у зв`язку з війною в Грузії, у неї з`явилися проблеми: самоцензура, скандали, пов`язані з деякими коментаторами, у тому числі і зі мною. Мене практично усунули від ефіру.
Так само, як і Валерію Новодворську (відомий опозиційний політик, лідер Демократичного союзу).
Так, але Новодворська повернулася, а я ні. Мені натякають, що, мовляв, у мене є власна програма на радіо «Свобода», що ми нібито конкуренти, тому не варто. Хоч би як там було, у «Эхо Москвы» дуже мала кількість радіослухачів, лише 2,5–3 млн. Тому говорити про те, що вона якимсь чином впливає на суспільство, я б не став. Це саме та кількість аудиторії, яку влада може дозволити собі бачити як вільних людей. Річ у тому, що згідно із російським законом про вибори, бар`єр проходження кандидата в Держдуму – 7%. А кількість людей, що почуваються вільними в Росії, шукають альтернативну інформацію, – приблизно 5%. Це ті, хто читає Інтернет, слухає «Эхо Москвы», радіо «Свобода», «Німецьку хвилю», читає ліберальні газети. Вони безпечні для влади, оскільки їх не набирається більше 7%, це практично мертвий електорат для лібералів. Вони як і раніше сидять на кухні і обговорюють політику, розповідають політичні анекдоти, але для влади вони не становлять небезпеки.
Чи можна журналіста, який намагається в сьогоднішній Росії говорити правду, назвати екстремальним?
Можливо, до такого питання вас підштовхнула назва організації, яку я очолюю. Але ця назва з`явилася абсолютно випадково. Коли я створював Центр 9 років тому, то не міг знайти доброї назви, щоб запам`ятовувалася. Мій друг англійський журналіст запропонував варіант англійською мовою – Centre for journalists in extreme situations. Тобто “Центр для журналістів, що працюють в екстремальних умовах”. Але коли цю назву переклали російською, вийшло досить грубо, так, ніби журналісти ходять у нас в наручниках, з кайданами на руках.
Питання було все-таки в іншому: наскільки небезпечно для діяльності і, можливо, навіть для життя журналістів у Росії, писати об`єктивно, незаангажовано?
Думаю, «чорний список» журналістів існує. Але я зарікся говорити про нього. Роки за півтора до вбивства Ганни Політковської в інтерв`ю австралійської телекомпанії я сказав про цей список і назвав її серед перших. Через півтора роки її вбили. Думаю, такий список є, хоча він не дуже великий. В середньому за рік ми фіксуємо 80 нападів на журналістів у зв`язку з їх професією. Часто це робиться публічно, зумисно, фіксується фотографами, камерами, з великою кількістю свідків. Це такий спосіб налякати. Але в Росії не так багато добрих журналістів, щоб їх вбивали десятками, били сотнями. Екстремальність роботи журналіста в Росії полягає не у фізичному тискові, а в тому, що немає умов для незалежного медіа-бізнесу, для вільної думки. У Росії закони використовуються для придушення інакомислення. Приблизно з 2001 року ми почали фіксувати різкий сплеск кількості кримінальних справ, порушених проти журналістів. За часів Єльцина їх можна було по пальцях перелічити – 5–6 кримінальних справ за дев`ять років. З 2001 року це 50–60 справ за рік. Мабуть, іншої такої країни немає. Сьогодні в кримінальному кодексі РФ є п`ять статей, три з яких передбачають позбавлення волі. Остання з них з`явилася два роки тому, коли був прийнятий закон про боротьбу з екстремізмом. Це улюблена стаття чиновників, журналіста можна посадити у в`язницю тільки за те, що він не так щось сказав про якогось начальника. Екстремізм, маючи бажання, можна знайти в будь-якому вислові людину, а журналіста – поготів.
Вам особисто доводилося стикатися з тиском?
Як журналіста мене колись вбивали, я можу вам голову показати зашиту. А як керівника організації, то ні, прямого тиску, погроз немає. Можливо, тому, що ми дистанціюємося від політики, завжди намагаємося відхилити пропозиції політиків дружити, разом працювати. По-друге, ми відкрита організація, вся інформація про діяльність – на сайті, ми нічого не приховуємо. Нас не люблять, знаю, мріють, коли ми самі розвалимося. Але прямих причин «зловити на гачок» немає. По-третє, велика частина людей, що працюють в організації, – іноземці, в тому числі і я. Ми не борці з політичним режимом в Росії, ми маємо свої держави, а тут ми тільки спостерігаємо за процесами, які відбуваються.
Ви тому досі залишаєтеся громадянином Таджикистану і не берете російське громадянство, хоча закон вам не забороняє?
Я міг би, я етнічний російський, але не хочу. Не розумію, навіщо. Це принципова позиція.
Ви відстежуєте ситуацію зі свободою преси на всьому пострадянському просторі. В якому з регіонів, за вашими спостереженнями, умови для роботи преси найбільш гнітючі, а в якому – більш-менш нормальні?
Є така «чорна дірка», як Туркменістан. По всіх рейтингах, він стоїть в одному ряду з Північною Кореєю, Кубою і деякими країнами третього світу. Слідом ідуть Узбекистан і Білорусь. Пострадянський простір має традиції авторитарного правління, і багато в чому ситуація з свободою преси залежить від того, як до цієї свободи ставиться сам президент. Не мені вам нагадувати, яка була ситуація з незалежними ЗМІ в Україні при першому президентові, при другому і при третьому. Яскравий приклад – Грузія, там зі свободою ЗМІ, думаю, навіть краще, ніж в Україні. Окрім Грузії й України, схожих політичних умов на теренах СНД немає. І, схоже, не буде. У більшості країн – стійкі диктаторські режими, президенти яких багато років керують країнами і, звісно, нічого не бажають змінювати. Для них пропаганда – головне досягнення. У Росії процес відновлення пропаганди почався з появою Путіна. Щоправда, така ситуація багато в чому створюється через бездіяльність самих журналістів.
А як вони повинні діяти? Адже влада завжди має достатньо механізмів для приборкання норовливих…
Ну, вже не українській журналістці мене про це питати.
І все-таки в Росії абсолютно інші реалії…
Правильно, тут абсолютно інша політична атмосфера. Хоч і при Кучмі, в квітні 2000-го року львівські журналісти виходили на вулиці, влаштовували акції, боролися за права. В Україні все-таки є політичні традиції. Оголосивши 1987 року про перебудову, гласність, Горбачов зробив велику справу. Але він не пояснив журналістам, що свободу не можна дарувати. За свободу потрібно боротися. Для мене найбільша проблема сьогодні в тому, що неможливо підняти журналістів до того, щоб вони боролися за свої права. Ось до роковин пам`яті Політковської ми надрукували плакати (показує. – Авт.). Ви їх можете побачити в Києві, Тбілісі, у Великій Британії. Але не в Росії.
Чи можна в такому разі сказати, що Інтернет поки що залишається єдиним непідконтрольним острівцем інформації?
Так, і, думаю, він таким і надалі залишатиметься. Технологічно знищити Інтернет в Росії, як це зробили в Китаї, неможливо. Там керівництво провайдерів – державне, а в Росії це все-таки приватний бізнес. Були спроби встановити контроль, але вони не вийшли. Російську владу налякали ви – тим, що в Помаранчевій революції дуже велику роль відіграли Інтернет-сайти. Російська влада дуже боїться, що Інтернет політизуватиметься, допомагатиме опозиційним партіям, як це було в Україні. Тому застосовується той же кримінальний кодекс. Вже відбулося більше 20 судових процесів над блогерами, власниками сайтів або просто коментаторами. Але, думаю, знищити російський Інтернет не вдасться. А щодо телебачення, яке дивиться 97% населення, то темники, впевнений, існують досі. Щоп`ятниці в Кремлі збирають керівників компаній, іноді газет і пояснюють їм, як слід поводитися. Коло весь час звужується, влада вимагає, щоб журналісти були уклінними. Єдина газета, яка цьому ще чинить опір, це «Новая газета» і, мабуть, «Коммерсант» якось ще тримає марку, тому що там зберігається старий колектив.
Ви часто буваєте в Україні, проводите тренінги для українських журналістів. Як ви оцінюєте їх професійний рівень? Можливо, є щось, чого в них могли б навчитися російські колеги…
Важко порівнювати. На мій погляд, україномовна журналістика в Україні набагато цікавіша.
А ви знаєте багато україномовних ЗМІ?
Небагато, але це яскраві видання, це яскраві люди. У вас є одна велика перевага – політична атмосфера. Все решта дуже схоже, одні й ті самі університети, з однією тою самою програмою навчання. За винятком хіба що Києво-Могилянської Академії, де я трохи працював із студентами. І вони виглядають набагато кращими, ніж мої студенти тут, набагато. Вони питання навіть ставлять, як західні люди, а не як люди з пострадянського простору. Внутрішня свобода, яка з`явилася п`ять років тому у людей нового покоління в Україні, – це те саме, що внутрішня свобода для нинішніх грузинів. Це те, чого немає у росіян. Українські журналісти нині мають більше шансів стати вільними і професійними, ніж росіяни. У вас є умови, досвід. Якщо щось станеться, ви знову можете вийти на вулиці, для вас це не складе труднощів.
Олеже, ви якось сказали, що по-доброму заздрите українському телебаченню, в його ефірі присутній плюралізм думок, якого немає на російському телебаченні. Як ви ставитеся до того, що в Україні заборонили трансляцію в кабельних мережах ряду російських телеканалів. Чи не вважаєте ви цей крок цензурою інформпростору?
І правильно зробили, що заборонили. Це не цензура. Адже ви говорите про свободу слова. Чи є російські канали прикладом свободи слова? Ні. Даруйте, коли санітарні лікарі кажуть про заборону ввезення в країну неякісних продуктів, адже вони правильно роблять, оскільки піклуються про здоров`я країни. Власті України і Грузії, заборонивши за допомогою закону, до речі, показ російського телебачення, піклуються про психічне здоров`я свого населення. Купуйте антену, ставте і дивіться до памороку. Вони заробляють на рекламі стільки грошей, що могли б найняти десяток перекладачів і давати в ефірі хоч би біжучий рядок українською мовою. Це коштує для них копійки. Вся проблема – в понтах.
Як би ви схарактеризували сьогоднішні відносини України і Росії? Створюється враження, що між країнами триває холодна інформаційна війна, постійний обмін звинуваченнями…
Насправді ведеться боротьба за відновлення радянської імперії. Чого вже тут кокетувати. І війна з Грузією теж частина цієї війни.
Яким ви бачите майбутнє російських демократів? Недавно стався розкол СПС. За словами Бориса Нємцова, який стояв біля витоків СПС, партія стала псевдодемократичною, керованою Кремлем у ручному режимі. Чи означає це, що російські демократи тепер на довгі роки стануть маргіналами, не здатними впливати на політичні події в країні?
Ніякого майбутнього у російських демократів немає. Усі ці «яблука», СПС і інші демократичні партії – це така дрібна політика. Тому що люди не мають внутрішньої свободи, вони не знають, для чого це потрібно. Як каже російський посол в Україні, пан Черномирдін, у нас хоч яку партію створюй, все одно КПРС виходить.
Не можу вас не запитати про справу Політковської. 1 жовтня Генпрокуратура РФ передала матеріали у цій справі до суду. Звинувачення пред`явлене трем фігурантам. Чи можна говорити, що справа зрушила з мертвої точки, а винні незабаром будуть покарані?
Ні, тому що з 1993 року в Росії не було розкрито жодного вбивства журналіста, пов`язане з його професійною діяльністю. Є така традиція. За винятком хіба вбивства Лариси Юдіної в Калмикії. Засудили кілька осіб, але суд не захотів дізнаватися імена замовників. І вбивство Ганни не буде розкрите. За нинішньої влади ніколи.
На українському телебаченні з`явилися ряд відомих в Росії медіаперсон, які не тільки працюють, а й практично живуть в Україні. Той же Шустер, а віднедавна і Євген Кисельов…
І, слава богу! Це свідчить про те, що в Україні добрі умови для роботи російських журналістів.
Ви не думали про те, щоб теж тісніше співробітничати з Україною?
Я б із задоволенням працював в Україні. Якщо говорити абсолютно відверто, я втомився працювати в Росії. Я не бачу ніяких результатів, не бачу віддачі, бажання російських журналістів щось змінювати в своєму непробудному темному житті. Можливо, це ще й з віком приходить. Хочеться бачити, що ти комусь можеш бути корисний. Коли я приїжджаю до Києва, мої друзі там кажуть: ну, давай переїзди зовсім – врешті-решт, Центр екстремальної журналістики можна перенести і відтворити в Києві. Це буде корисно не тільки для Росії, а й для України. Але я чинитиму опір тут до останнього. Хоча, боюся, що, можливо, доведеться переїхати.
Антоніна Нагорна
Довідка
Олег Панфілов - директор Центру екстремальної журналістики при Спілці журналістів Росії. З листопада 2000 року – автор і ведучий програми “Влада і преса” на Радіо “Свобода”. У журналістиці з 1974 року: працював кореспондентом агентства АП, собкором “Незалежної газети”, “Gazeta wyborzca” (Польща), заступником головного редактора журналу "Центральна Азія" (Швеція).
Новини
 Губернатор Волині Микола Романюк зазначив, що питанням отримання нових частот для Волині він займається уже близько 8 місяців. Голова Волинської ОДА додав, що до кінця тижня ця проблема буде остаточно знята із порядку денного. Про це йшлося під час апаратної наради у губернатора Волині.
Як повідомив власкор ZAXID.NET, для покращення покриття прикордонних районів Волинської області сигналами державного телебачення та радіомовлення було прийнято рішення про будівництво радіорелейної лінії Ковель-Камінь-Каширський-Любешів -Кортеліси, подати сигнали з РТС-Ковель на прикордонні радіотелевізійні станції, що дозволить збільшити зону покриття державними і обласними програмами теле- і радіомовлення, УТ-1, "1+1", "Інтер", УР-1, УР-2, "Промінь" у Любешівському, Ратнівському та Камінь-Каширському районах.
У межах першого етапу реалізації цього проекту у місті Камінь-Каширському збудовано щогли. Для здачі об’єкта в експлуатацію залишилося встановити огорожу із металевої сітки та прокласти філер живлення.
Концерн радіомовлення, радіозв’язку та телебачення України звернувся до телекомпаній, які мовлять на державних передавальних та розподільчих засобах з пропозицією додатково отримати ліцензії на мовлення у населених пунктах. Національна телерадіокомпанія України - місто Нововолинськ, селища міського типу Цумань та Шацьк, місто Луцьк. Саме тут відбудеться збільшення потужності із 100 Вт до 1000 Вт. Подібні пропозиції є і до "1+1" та "Інтера".
Новини
 На виконання наказу міністра юстиції Миколи Оніщука, Міністерство юстиції відкрило доступ до Державного реєстру друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності. Відтепер інформацію про друковані засоби масової інформації можна отримати будь-якій фізичній та юридичній особі через спеціальну сторінку в Інтернеті, розташовану за адресою http://dzmi.informjust.ua, - повідомили ZAXID.NET у прес-службі Мін'юсту.
Пошук друкованих засобів масової інформації можна здійснювати за назвою видання та видом видання або серією та номером свідоцтва про державну реєстрацію.
За вказаними параметрами пошуку користувач зможе отримати такі дані про ЗМІ: серію та номер свідоцтва про державну реєстрацію, вид видання (газета, альманах тощо), назву видання (із зазначенням мови), дату державної реєстрації, відомості про засновників видання та орган, який здійснив його державну реєстрацію.
Дані з Державного реєстру друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб’єктів інформаційної діяльності нададуть можливість пересвідчуватись у наявності державної реєстрації того чи іншого друкованого видання, можуть стати у нагоді при виборі назви новостворюваного друкованого ЗМІ, оскільки Законом України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” забороняється проведення державної реєстрації друкованих видань з однаковими назвами. Крім того, суспільству буде відкрито інформацію щодо засновників та співзасновників видань.
|