За версією спеціальної телевізійної премії „Телетріумф” у 2002 та 2007 році Олена Фроляк була названа кращою ведучою року, експерти та колеги справедливо відзначили її як бездоганного професіонала.

Практику на перших незалежних новинах "Вікна", яка була перед „помаранчевим”,  вважає надзвичайно важливою для власного професійного становлення. Переконана, що якісні новини може робити лише сильна та одержима спільною ідеєю команда, така, як на ICTV.

Її докиївський період був благополучним і стабільним: на Івано-Франківському телебаченні Олена робила авторське шоу. Але бажання рухатися тільки вперед збіглося із запрошенням однокурсника Миколи Княжицького переїхати до Києва і спробувати себе у всеукраїнському інформаційному контексті. З новинами у прямому ефірі Олена Фроляк виходить уже протягом дев’яти років. А з вересня 2008 року Олену Фроляк призначено головним редактором інформаційної служби каналу ICTV. Ніколи не переглядає свої попередні ефіри. „Це вже прожитий день, прожита новина, - каже Олена. – А думати потрібно про сьогодні й про завтра”. 
Стажувалася на CNN.  
Одружена, виховує доньку Наталю та сина Антона.

Благодій Фонд "Україна-Русь" презентував 20 березня свій сьомий проект - суспільно-політичне інтернет-видання "ДУХ ВОЛІ". За словами президента БФ, депутата Львівської обласної ради Ростислава Новоженця, головна мета створення сайту - сприяти гуртуванню розпорошених патріотично налаштованих українців, а також, нарешті, навести лад у власному домі та вибудувати дійсно незалежну країну.

Поряд із висвітленням маловідомих сторінок історії України, оцінкою ролі визначних українців у національному та світовому контексті, видання має на меті проводити фаховий аналіз проблем сьогодення. "До нас можуть надсилати свої матеріали всі, хто бачить несправедливість у суспільстві. Нам потрібні матеріали з економіки", - додав Р. Новоженець.

"На нашому сайті можна прочитати новини, які розповідають про українців в Україні і закордоном. Також це будуть статті політичного, історичного, економічного, культурного спрямування. Крім того, ми маємо календар, який висвітлює важливі події цього дня",- розповів під час презентації шеф-редактор видання Ігор Щур.

За цей час пройдено нелегкий шлях, але кожен із 55-ти років є вагомим та значущим в професійному житті Юрія Андрійовича. Його трудова біографія - це багато років наполегливої і сумлінної праці на ниві розвитку вітчизняного телебачення.

Юрій Андрійович професійний фахівець, який виховав і навчив не одне покоління телеоператорів. За самовіддану і кваліфіковану працю та високі людські якості, він заслужив не аби яку повагу і авторитет серед колег та знайомих.

 Рівно 55 років тому 21 березня він розпочав свою роботу на телебачення. І сьогодні він згадує, як все починалося.          

 - Перше питання сакраментальне: з чого все починалося?

 - Я починав працювати в театрі, який тоді називався  »Центральний театр транспорту» і знаходився він у Москві. Чому я пішов працювати туди? Там працювала моя родичка і мене без проблем взяли туди на радіо. Проте цілий рік офіційно не оформляли. Я довго не міг зрозуміти чому, а все виявилось дуже просто - був молодий!

 Потім мене оформили учнем в електроцех, тому що в табелі такої професії, як звукооператор ще не було. Моя робота полягала в тому, щоб забезпечувати встановлення двох або трьох мікрофонів. Тоді я зацікавився театром, багато разів дивився всі вистави і знав тексти кожної з них напам'ять. Я, навіть, підказував акторам, а вони все дивувалися. Вже потім на репетиціях я виступав, як суфлер.

 Записи в моїй трудовій книжці розпочались з 1947 року, тоді мені було 16 років. Хоча насправді працювати я почав в 1946 році, але трудовий стаж з 1947. Цього року в мене така собі дата - святкую 55 років роботи на телебаченні.

 - А яким чином Ви вирішили стати телеоператори? Що привело Вас на телебачення?

 - Прийшов час, коли мені довелось залишити роботу в театрі і піти служити в армію. Після повернення, я хотів відновити роботу в театрі, але батьки наполягали на здобутті середньої освіти - потрібно було закінчити школу. Але я мав мрію - працювати токарем і навіть знайшов роботу учнем токаря на Авіазаводі. Я ходив до театру і одного разу мені один музикант говорить: «Ти знаєш, там звукооператор на телецентр потрібен. Сходи, спробуй». Я пішов і мене взяли. Місяць я працював за одного звукооператора, який захворів. Коли ж він вийшов переді мною став вибір - або піти, а бо ж перекваліфікуватися. Директором тоді була Валентина Миколаївна Шароєва, вона мені знайшла вчителя, оператора Володю Кірокосова. Це було дуже приємно, тому що ми були вже знайомі завдяки моїй роботі в театрі.

 - Тобто Ви навчалися приватним чином, тому що ще не було ВНЗ?

 - Я не вчився. Він учитель операторської справи. Він вже був оператором, вона мене прикріпила до нього, і пішло поїхало.

 - А коли в Москві з'явилася освіта телеоператора? 

- Це вже було пізніше, навіть і не пам'ятаю, коли. На заочне набирали вже до цього. Але брали не телеоператорів, а кінооператорів телебачення. У нас в Києві перший набір на кафедру операторської майстерності  почався в 1975 році.

У мене були хороші контакти з Ільїним Романом Миколайовичем, він багато займався телебаченням, завідував кафедрою телебачення. Допомагав мені, коли я був студентом і при вступі.

 - Що гарного і поганого в роботі телеоператора?

 - Гарним є  те, що зустрічаєшся з масою цікавих людей, як перед камерою так і за камерою. Журналістів, як таких, не було, були диктори, які вели програми. Потім пішов Фокін, Олексій Яровскій, Леонід Золотаревській та інші. Були цікаві режисери, і Кваснєвський, наприклад. А зараз це мені не цікаво, тому що й перед камерою не такі вже цікаві люди. Було багато роботи з акторами, а це завжди дуже цікаво. У мене були дуже хороші стосунки з московськими акторами. Всі вони в мене перед камерою були. А коли людина знаходиться перед камерою, нікого ж ближче оператора  і нема. Режисер на небесах сидить, а тут в студії - тільки оператори.

Найцікавіше - це прямий ефір. Ти стоїш за камерою, загоряється ефірний сигнал, перший час охоплювало жахливе тремтіння, бо ти розумів, що якщо тут, зараз ти щось не так зробиш, ручку не так повернеш - будуть бачити всі, на тих півтора тисячах телеекранах, які є в Москві. А потім це минало.  В Київ я уже приїхав досвідченим. Приходили дивитися не на Роговцеву, Степанкова і Ружковського, а на мене! Тут же так не їздили з камерами по студії, як я їздив!

 - А що поганого? 

- Останнім часом ми стали схожі на артистів. Ми у багатьох випадках перестали бути творцями, ми перетворилися на виконавців. Якість зображення залежить від оператора, але як інформативна якість і кількість. Я навіть  не можу сказати, наскільки важлива зараз фігура режисера. 

 - Що найбільше Вам подобається в операторській діяльності?

 - По-перше, мені більше подобаються прямі ефіри. По-друге, репортажні роботи. І не обов'язково репортаж до якоїсь події. Наразі, часто події самі організовуються у якихось студіях, або і не в студіях. Працювати в режимі, так би мовити, реального часу програмою. Адже, важко швидко зорієнтуватися і прийняти рішення. Потрібна не аби яка концентрація уваги. Тому, я досі люблю прямий ефір. Особливо записи, збір монтажних матеріалів. Коли, з декількох варіантів, декількох дублів потрібно вибрати найвлучніший. Це, навіть, ближче до  кінематографу, але невід'ємне від телебачення.

Взагалі, телебачення народилось, як засіб прямої передачі на відстані електричних сигналів, які несуть собою певне зображення.

 - Тобто Ви вважаєте, що телебачення повинно передавати реальне життя?

 - Це є найголовнішим  і доступним лише телебаченню, і більше нікому. Щоправда, зараз вже з'явився  інтернет. Ще є радіо, але радіо - обмежений канал інформації. Існує ще театр, але театр - це умовна одиниця, і тому театр менш доступніший, та й аудиторія його обмежена. А для телебачення не існує ніякого обмеження в цьому плані. Коли відбуваються знакові, або якісь цікаві події, то увесь світ може це побачити на екрані.

 - Як вважаєте, чи можна провести якісь паралелі між телебаченням і мистецтвом?

 - Вже давно мистецтво відокремили від  телебачення, хоча інколи воно трапляється. Найцікавіше те, що люди, які працюють на телебаченні - отримують той самий запал, який отримують люди мистецтва.  

 - Але ж все одно на телебаченні є гідні програми, які можна назвати витвором мистецтва, Ви так не вважаєте?

 - Думаю, це аналітика на рівні інформації. Можливо, дещо вищого класу. Такі програми дійсно є, але їх, нажаль, дуже мало. Тут паралелі важко проводити.

- Розкажіть про Вашу педагогічну діяльність?

 - У мене дуже хороші студенти. І взагалі, якщо студент хоче чомусь навчитися - він навчиться, не стільки від мене, як самим життям і шляхом вирішення практичних якихось завдань. Операторська справа - це не завжди авторська робота. А от режисери-студенти часто пишуть собі сценарії самі. Буває, навіть, дуже смішні тексти у творах виходять. Влітку будемо збирати команду, робити курси для всіх студентів. На минулих канікулах приходило декілька хороших хлопців. Це дійсно достойні талановиті хлопці, які серйозно знімають і бачать дещо інакше, ніж решта. Тому, і виходять із них справжні професіонали.

 - А яким повинен бути оператор?

 - Об'єктивно-суб'єктивним. Дуже індивідуальним та добрим, навіть, оцінюючим. Потрібно вміти насолоджуватися вітерцем, водою, сонцем, світлом, туманом, хмарами, шелестом, шепотом. Це цілий комплекс. А ми всі от так живемо, звикаємо до цього всього, і, з рештою, нічого цього вже не помічаємо…

В Верховной раде зарегистрирован законопроект, регламентирующий языковые отношения. Согласно ему, единственным государственным языком является украинский. Документ, в частности, предусматривает переход печатных и электронных средств массовой информации на украинский язык. Исключение будут составлять лишь те СМИ, которые обслуживают потребности национальных меньшинств. Реагировать на нарушения языкового законодательства должно управление по вопросам языковой политики, которое предполагается создать при Кабинете министров.

Проект закона #4222 "О государственном языке и языках национальных меньшинств", зарегистрированный вчера в Верховной раде, определяет, что единственным государственным языком на территории Украины является украинский. Обосновывая необходимость принятия документа, его автор, народный депутат Юрий Гнаткевич (БЮТ) отметил, что до сих пор нет отдельного закона, регламентирующего языковые отношения. Он также указал, что языковое законодательство состоит из Конституции (ст. 10), закона "О языках в Украинской ССР", принятого 28 октября 1989 года, а также решения Конституционного суда об официальном толковании ст. 10 Конституции Украины. По мнению автора, документ должен приспособить закон 1989 года к новому статусу Украины как независимого унитарного государства.

Напомним, 28 октября 1989 года Верховный совет УССР принял закон "О языках в Украинской ССР". После этого народными депутатами неоднократно предпринимались попытки внести в него различные изменения или проголосовать за альтернативные законопроекты. Всего с 1991 года до настоящего времени в Верховной раде побывало 212 проектов законов и постановлений, связанных с вопросами использования государственного языка и языков национальных меньшинств.

Как сообщил Ъ Юрий Гнаткевич, документ "предусматривает рычаги" для того, чтобы граждане говорили на украинском языке. "Например, в отношении офицеров, которые во время исполнения служебных обязанностей игнорируют государственный язык, командование обязано применять дисциплинарные меры. А при Кабинете министров необходимо создать управление по вопросам языковой политики",– заявил господин Гнаткевич. По его словам, это ведомство должно обобщить опыт в сфере языкового законодательства, а также реагировать на различные нарушения закона о языке.

Однако главное новшество законопроекта касается средств массовой информации. Документ обязывает все печатные и электронные СМИ – как государственные, так и частные – перейти на украинский язык. Исключение составляют лишь те СМИ, которые "обслуживают потребности национальных меньшинств". "Мы должны заставить украинцев уважать родной язык и говорить на нем. И огромную воспитательную роль в этом играют средства массовой информации. Между тем 90% СМИ издаются на русском языке",– сказал господин Гнаткевич.

Председатель Национального союза журналистов Игорь Лубченко не поддержал идею перехода СМИ на украинский язык. "В свое время я разговаривал с Александром Швецом (главным редактором газеты "Факты и комментарии".–Ъ), он собирался часть тиража газеты "Факты" печатать на украинском языке. Для этого провели опрос, и выяснилось, что за украиноязычный вариант газеты проголосовал всего 101 человек. Не нанимать же из-за 101 подписчика штат переводчиков. С экономической точки зрения это выльется в дополнительные траты для издания",– объяснил он, отметив, что вместо того, чтобы заставлять людей читать на украинском языке, необходимо обеспечить его поддержку на государственном уровне.