За версією спеціальної телевізійної премії „Телетріумф” у 2002 та 2007 році Олена Фроляк була названа кращою ведучою року, експерти та колеги справедливо відзначили її як бездоганного професіонала.

Практику на перших незалежних новинах "Вікна", яка була перед „помаранчевим”,  вважає надзвичайно важливою для власного професійного становлення. Переконана, що якісні новини може робити лише сильна та одержима спільною ідеєю команда, така, як на ICTV.

Її докиївський період був благополучним і стабільним: на Івано-Франківському телебаченні Олена робила авторське шоу. Але бажання рухатися тільки вперед збіглося із запрошенням однокурсника Миколи Княжицького переїхати до Києва і спробувати себе у всеукраїнському інформаційному контексті. З новинами у прямому ефірі Олена Фроляк виходить уже протягом дев’яти років. А з вересня 2008 року Олену Фроляк призначено головним редактором інформаційної служби каналу ICTV. Ніколи не переглядає свої попередні ефіри. „Це вже прожитий день, прожита новина, - каже Олена. – А думати потрібно про сьогодні й про завтра”. 
Стажувалася на CNN.  
Одружена, виховує доньку Наталю та сина Антона.

Школу закінчив зі срібною  медаллю. Саме там утвердився в думці, що стане або вчителем, або журналістом, або актором.

Далі була велика трагедія –  провал при вступі на історичний факультет Львівського державного  університету. За рік вступив на філфак Тернопільського педуніверситету, який закінчив із червоним дипломом у 1998 р.

Прихід у журналістику – це здійснення заповітної мрії!!! Наприкінці третього курсу абсолютно випадково Віктор дізнався, що на Тернопільському державному телебаченні шукають молодих талантів. Без жодних вагань разом зі своїм другом подався на пошуки журналістського щастя. І через місяць його відшукали. Віктора взяли на телебачення. Товариша – на радіо. Біблійний принцип «стукайте і відчинять вам» спрацював і, за словами Віктора, ще ніколи його не підводив.  

На запитання, чому з журналістських галузей обрав саме репортерство, ведучий відповідає так: «Я його не обирав, це репортерство обрало мене. Спочатку я робив усе, що траплялося під руку: від програми музичних вітань до ведення новин і концертів. Але новинарство захоплювало дедалі більше, адже це жанр, найближчий до мого стилю життя. Я СОРОКА! Мені треба бути всюди. Мені треба все знати, мені конче необхідно своїми знаннями поділитися з іншими, мені завжди треба вставити свої п‘ять копійок, я завжди мушу когось чогось повчити і навчитися в інших! З таким характером і з таким прізвищем ким же ще можна стати, як не репортером?»  

Починав роботу як студент-репортер, але мав настільки сильне бажання працювати, що з головою поринув у телебачення. І за два роки спробував усе: бути репортером, ведучим, керівником інформаційної служби і навіть виконувачем обов’язків головного редактора ОДТРК. Далі була школа новин «Інтерньюз-Україна» у Києві, переворот телевізійної свідомості і прощання з Тернополем. Столична телекар’єра розпочалася з посади заступника головного редактора маловідомого «Народного телебачення України». За півроку Сорока став її віце-президентом. Але згодом проміняв «високу» посаду на мікрофон репортера у «Новинах звідусіль», які телеканал «Гравіс» готував для ICTV. Відтоді робота нерозривно пов’язана з найстарішим комерційним каналом України.  

Після «Новин звідусіль» Віктор остаточно перебрався на ICTV і став парламентським кореспондентом «Фабрики новин». Верховнорадівську лямку тягнув з 1999 року, аж поки не став ведучим. Учителів було чимало! І вдячний їм усім. Особлива подяка шкільній вчительці української мови та літератури Вірі Володимирівні Дубині. А ще – першій редакторці Ользі Анатоліївні Чорномаз із ТТБ, а ще – улюбленому шефу Олександрові Семирядченку, а ще – найкращій ведучій Олені Фроляк, а ще всім-всім, хто допомагав, підтримував і критикував.  

До роботи ставиться, як до кохання: все робити, ніби вперше і востаннє, викладаючись на всі сто! Життєві кредо – сміється той, хто сміється завжди! Вперед! І з піснею! Ліпше дати, ніж просити! Через терни до зірок! Любити ближнього свого, як самого себе!  

Сорока називає себе журналістом широкого профілю. «Я з однаковим натхненням робив і робитиму матеріали про політику, економіку, на соціальну тему, про культуру чи  мистецтво, – говорить Віктор. – «Непідйомних»  тем для мене не існує! Хоча після парламентської рутини так хочеться зробити щось про звичайних, простих людей, відшукати десь далеко у провінції цікавих особистостей. Там їх дуже багато, там, а не у столиці, справжнє життя, там щирість і відвертість. Там порядність і глибина. Якщо хочете, то саме це моя головна спеціальність! Це життя в усіх його проявах, з усіх боків!»  

Любить відпочити душею у музеї архітектури в Пироговому або тілом на міністерському озері. Після напруженого дня, якщо є ще залишки сил, неймовірну радість приносить прогулянка київськими парками чи Оболонською набережною.

Ірина Юсупова закінчила факультет журналістики Національного університету імені Тараса Шевченка. На "Інтері" працює з 2002 року. Спершу займалася соціальним напрямком, потім перейшла у політичну журналістику. З 2005 по червень 2008 року була власним кореспондентом телеканалу в Москві.

На наше прохання а ведуча "Подробиць" відповіла на декілька запитань:

- Ірино, розкажіть, будь ласка, як Ви прийшли на "Подробиці"

- Вести "Подробиці" мені запропонувала генеральний продюсер "Інтера" Ганна Безлюдна. Я не змогла відмовитися - завжди цікаво спробувати себе у новій якості, адже тут абсолютно інша специфіка роботи! Звісно, я розумію, яка це велика відповідальність.

- Чим принципово відрізняється ведучий, який доводить новини глядача, від журналіста, який робить сюжети?

- Різниця в тому, що якщо я, як автор сюжету, повинна бути добре обізнана саме у своєму матеріалі, то в якості ведучої мені необхідно розуміти найсуттєвіше  у кожному з сюжетів випуску, аби глядач не сприймав як просто "голову, що читає".

- До "Подробиць" Ви не мали досвіду роботи ведучою. Чи не боїтеся складнощів?

-  Не боятися вперше сісти в ефір може, хіба що, біоробот :). Авжеж, певне хвилювання є, навіть не дивлячись на те, що для мене як журналіста робота в кадрі не є чимось зовсім новим. Певною мірою це можна порівняти з першим прямим включеннями чи з першим перегоном після відрядження. Тут важливе все: твій зовнішній вигляд, одяг, як ти звучиш, як розставляєш логічні акценти.

- Як зміниться Ваше життя у зв’язку з поверненням до Києва? За чим сумуватимете?

- За Москвою, мабуть, все ж сумуватиму. Насамперед - за тим шаленим ритмом життя, коли все слід робити удвічі швидше, аби встигнути взяти декілька інтерв’ю у різних частинах Москви, за роботою "в полі", коли щодня - нові люди, зустрічі, враження, емоції. А ось за чоловіком, навпаки, сумуватиму менше, він в мене живе у Києві, отож зустрічатимемося частіше.

- Інтерв'ю з якими людьми Вам запам’яталися найбільше?

- Знаєте, запам’яталися поїздки регіонами. Одного разу ми поїхали у Томську область. Години з чотири діставалися селища, декілька разів авто застрягало у болоті. Аж ось приїздимо, закусані комарами. Люди, дізнавшись, що до них добралися журналісти з Києва, вийшли всім селом з хлібом-сіллю, з баяном, несли якість домашні соління, варення. Потім ще довго не хотіли нас відпускати. У Москві все по-іншому. Політики на слова "українське телебачення" реагують по-різному: хтось охоче спілкується, ну, а хтось для нас завжди зайнятий.

Ірина Дмитренко – ведуча «Ділових фактів» на ICTV. Народилася 3 листопада у Борисполі. Однак дорослішати згодом довелося у північній столиці Росії. Про Ленінград залишилися винятково приємні і ностальгійні спогади.

Із телебаченням зіштовхнулася вже після повернення родини в Україну, здобуваючи диплом «Програміст – оператор ЕОМ». 1996 року вперше як ведуча з’явилася в кадрі каналу ТРК «Стимул» у Кіровограді. Це і стало поштовхом до визначення подальших планів – навчання в Києві, в «INTERNEWS-UKRAINE» .  

Далі працювала в інформаційній службі телерадіокомпанії «ТВ-Центр»,  в програмі  «Спецрепортаж», брала участь у створенні проекту «Зона особливої уваги». Опісля на тому ж каналі Ірина стала автором і ведучою програми «Покоління 2000». Спробувала себе у ролі кореспондента газети «Україна-Центр», працювала на радіостанціях «АБ-радіо» (Кіровоград) та «Європа Плюс» (Україна, Київ). Передостаннє місце роботи – «5 канал», ведуча «Час новин» під ім’ям Ірини Кім.  

В арсеналі дві освіти, наразі наздоганяє втрачене – вивчає іноземні мови.  

Серед телевізійних захоплень – документальне кіно, соціальні проекти та історія.  

Народилася 29 червня 1981 року на Київщині.

Закінчила Інститут журналістики, КНУ ім. Т. Шевченка.

Працювала у  газетах "Урядовий кур’єр" та  "Україна молода".

У 2001 році – інформаційна ведуча радіостанції "Голос Києва", студія "Майдан".

2002 - 2005 роки - ведуча програм Телерадіокомпанії "Радіо Ера-ФМ".

З 2005-го - ведуча новин на одній зі столичних радіостанцій.

2007 – ведуча програми "Один день" на каналі "К1".

Із серпня 2008 – ведуча ТСН на каналі "1+1".

Народилася у м. Комсомольськ на Полтавщині.

Закінчила Київський університет ім. Тараса Шевченка, інститут журналістики, магістратуру. Курси Інтерньюз "Україна".

У травні-червні 2001 року стажувалася у США за програмою Партнерство громад фундація "Україна-США" (USAID) за напрямками – інформаційна політика, залучення громадян.

З 1995 року працює на ТБ: починала у Комсомольську як диктор. Пізніше – журналіст новин, ведуча інформаційно-публіцистичних програм, круглих столів, регіональний кореспондент часопису «Партнери» (фундація Україна-США), радник міського голови з інформаційних питань, депутат міської ради.

1998-2001 роки регіональний кореспондент ТСН, "1+1".

З 2003 року – Новий Канал – редактор ток-шоу «Життя прекрасне». Ведуча новин на ТРК «Київ».

2004 -2007 роки – телеканал НТН – ведуча новин, діалогів з політиками  "Вчасно про головне", тижневика "Вчасно-підсумки", виборчих телемарафонів.

З 2007 року – канал "1+1". ТСН, виборчий проект «Тільки про головне»

Захоплення: фільми з Одрі Хепберн.

Народилася на Хмельниччині в сім'ї медиків.

Середню школу закінчила з золотою медаллю.

Ще у школі почала писати до місцевої районної газети, спочатку – з цікавості, потім – за завданням редакції газети.

Поступати на факультет журналістики Київського державного університету ім. Шевченка приїхала з папкою своїх заміток і репортажів. Але спеціалізацією під час навчання обрала радіо.

Працювала на першому каналі Українського радіо – спочатку як кореспондент, згодом – одна з ведучих Головної редакції інформації. Разом з колегами готувала й вела перші в Україні радіомарафони: до річниць Чорнобильської аварії, під час виборів першого президента України в 1991 році. Під час роботи на радіо працювала також співведучою циклової конкурсної програми „Від міста до міста".

У 1993 році на запрошення керівництва УТ-1 перейшла в Українські телевізійні новини (УТН).

Паралельно вела перше вітчизняне ток-шоу на економічні та політичні теми "Перехрестя" (українсько-американський проект), а згодом була автором і ведучою телевізійного публіцистичного серіалу "Інвестиційна історія" (спільний українсько-словацький проект).

Наприкінці 1996 року отримала запрошення працювати на каналі „1+1" і 1 січня 1997 року вийшла в ефір з першим випуском ТСН.

У 1996 році стала лауреатом премії "Прометей-престиж" у рамках акції "Людина року" в номінації "Найкращий тележурналіст 1995 року".

У 1998 році за підсумками Четвертого всеукраїнського фестивалю журналістики визнана найкращою ведучою інформаційних програм України та отримала титул "Всенародне визнання".

Того ж року (1998) журі на чолі з Володимиром Познером визнало Аллу Мазур переможцем у номінації "Краща ведуча інформаційних програм" на першому Міждержавному форумі країн СНД.

У 1999 році за підсумками конкурсу "Ділова жінка України - 98" стала переможницею в номінації "Телеведуча".

Також у 1999 році отримала орден "Княгині Ольги" ІІІ ступеня.

Двічі - у 2001 та 2003 роках – отримала Національну премію України в галузі телебачення "Телетріумф" у номінації "Краща ведуча інформаційних програм".

Виховує сина Артема.

Народився 1959 року в Чернівцях.

1981 рік – закінчив відділення слов'янської філології філологічного факультету Київського державного університету ім. Тараса Шевченка.

1989 рік – закінчив аспірантуру при Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. Максима Рильського АН України за спеціальністю "Слов'янська Фольклористика".

1978-1982 роки - позаштатний гід-перекладач турфірм "Супутник" та "Інтурбюро".

1981-1983 роки - вихователь Бучанської та Трипільської шкіл-інтернатів Київської області.

1983-1984 роки - викладач української мови та літератури СШ №219 (м. Київ).

1984-1990 роки - молодший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. Максима Рильського АН України.

1990-1996 роки - викладач кафедри славістики філологічного факультету Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Заступник декана філологічного факультету.

1993-1995 роки - викладач української мови Яґеллонського університету (м. Краків, Польща).

1995-1996 роки - редактор та ведучий програм "Телесвіт" та "Світ за вчора" (телекомпанії ЮТАР та УТ-1).

1996 рік - викладач української мови Пенсильванського університету (м. Стейт Коледж, США).

1996 рік - другий секретар Управління міжнародних організацій Міністерства закордонних справ України.

1997 рік - помічник прес-аташе Посольства США в Україні.

У грудні 1997 року почав працювати на каналі „1+1”. Спочатку як ведучий програми "Сніданок з 1+1" – з грудня 1997 по 1998 рік.

З 1998 по 2000 рік працював головним редактором програми „Телеманія”.

З 2000 по 2006 рік – знову в „Сніданку з 1+1”.

З 2004 року веде програму „Документ”, а з 2005 року – „Імперію кіно”.

У 2006 році  призначений Генеральним продюсером та головним режисером телеканалу "1+1 International".

Володіє англійською, болгарською, польською, російською та сербською мовами.

Має доньку та сина.

Захоплення - мандри світом.