|
|
Новини, Юридичний аспект ЗМІ
 Народний депутат Андрій Шевченко (БЮТ) має намір повернутися до обговорення в Комітеті з питань свободи слова і інформації проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про рекламу» (про приведення у відповідність до Європейської конвенції про транскордонне телебачення)» (№ 3081).
Про це він сказав на експертному обговоренні «Європейська конвенція про транскордонне телебачення в Україні», в якому взяли участь Ад ван Лун, довгостроковий експерт Ради Європи, Нуран Ярдімчі, голова постійного комітету з питань транскордонного телебачення, Аніта ван дер Кар, секретар постійного комітету з питань транскордонного телебачення, а також представники Верховної Ради, Нацради з питань телебачення і радіомовлення, Інститут медіа права тощо.
«Послухавши доповіді європейських експертів, я маю намір запропонувати своїм колегам з парламентського комітету повернутися до обговорення законопроекту № 3081. Зокрема, мені здається, що є сенс ще раз обговорити питання щодо заборони участі телеведучих у рекламі, правило «20 хвилин» для кожної наступної перерви на рекламу, так само як і і питання телепродажу. І ще одна річ, яка вже є в Директиві до Європейської Конвенції і яка напевно сподобається нашим мовникам, це скоротити час переривання фільмів рекламою до 30 хвилин (зараз згідно конвенції перерви на рекламу можуть бути лише через 45 хвилин). Це є приводом для комітету ще раз повернутися до обговорення документу перед внесенням його в зал на друге читання», - сказав пан Шевченко.
Як відомо, Верховна Рада України прийняла в першому читанні запропонований законопроект. Частина змін, до обговорення яких закликає повернутися Андрій Шевченко, уже дебатувалися членами Комітету з питань свободи слова та інформації і були відхилені.
Юридичний аспект ЗМІ
 Конституційний Суд України відмовив у відкритті конституційного провадження за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, яка хотіла з’ясувати відповідність Конституції окремих положень закону «Про телебачення і радіомовлення», повідомляє ProUa.
«Постановою Конституційного Суду України відмовлено у відкритті конституційного провадження», - поінформували в прес-службі суду. Як пояснили в КС, подання кримського парламенту не відповідає вимогам, передбаченим Конституцією України і законом «Про Конституційний Суд України».
Нагадаємо, в листопаді 2008 року депутати ВР Криму вирішили звернутися до Конституційного Суду України, щоб з’ясувати конституційність закону «Про телебачення і радіомовлення». Кримські депутати вважають, що норми цього закону не відповідають положенням Конституції України і Загальної декларації прав людини, в яких встановлюється право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь-яким способом за своїм вибором і незалежно від державних кордонів.
Президія Верховної Ради Криму також звернулася до Президента Віктора Ющенка і на той час голови Верховної Ради Арсенія Яценюка з проханням розібратися в законності рішення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення про заборону кабельним операторам транслювати зарубіжні канали без адаптації до українського законодавства.
Юридичний аспект ЗМІ
.jpg) Верховна Рада прийняла законопроект «Про мораторій на відчуження приміщень редакцій державних і комунальних засобів масової інформації». Це перший прийнятий парламентом законопроект (15 січня 2009 року), який стосується реформування державних засобів масової інформації. 10 лютого стало відомо, що президент підписав Закон. Але який нормативний акт ми отримали в остаточному підсумку і чи не доведеться Закон доповнювати або переробляти?Насамперед викликає суперечки сфера дії Закону. Зокрема це стосується можливості держави визначати порядок використання й розпорядження комунальним майном, закріпленим на балансі районок (парламент не підтримав поправку профільного Комітету щодо вилучення із законопроекту згадування про комунальні ЗМІ). Перед голосуванням частина народних депутатів висловлювалась на підтримку позиції Комітету, а комуністи пропонували майже навпаки - поширити дію мораторію на всі друковані ЗМІ. Дехто пропонував увести мораторій не лише щодо приміщень ЗМІ, а й видавництв.
У разі реформування (приватизації) комунальних ЗМІ застосування мораторію щодо їх приміщень є логічним. Тільки чи підтримає Верховна Рада реформування комунальних ЗМІ разом із державними, бо теперішні дискусії свідчать про відсутність консенсусу з відповідного питання.
Проте насправді це тільки вершина айсберга. Переважна більшість районних газет – це «гібриди», засновниками яких виступають державні органи та органи місцевого самоврядування, а почасти ще й трудові колективи на додачу. Така газета може значитися як комунальне видання, але її приміщення може бути державною власністю, наданою в господарське відання редакції. Тому треба визнати правильним рішення парламенту, який не підтримав позицію Комітету щодо виключення з тексту згадування про комунальні ЗМІ, бо в разі ухвалення такої поправки могла виникнути нерозбериха з приводу того, на приміщення яких ЗМІ мораторій поширюється, а яких ні.
Але парламентарі не задовольнилися ухваленням одного Закону. 3 лютого народним депутатом В.Уколовим було внесено проект закону «Про мораторій на відчуження приміщень і майна редакцій засобів масової інформації, засновниками яких є трудові колективи» (http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=34320, номер реєстрації 4004).
При голосуванні Закону «Про мораторій на відчуження приміщень редакцій державних і комунальних ЗМІ» дійсно пролунала пропозиція захистити приміщення ЗМІ, заснованих трудовими колективами. Як зазначено в статті 2 проекту закону від 3 лютого мораторій на відчуження приміщень таких ЗМІ вводиться тимчасово, до набрання чинності законом про реформування державних засобів масової інформації. Як бачимо, і в цьому проекті сфера його майбутньої дії (тобто дії мораторію) не досить чітко визначена.
Коли розглядати ЗМІ, засновниками яких є виключно їхні трудові колективи, то такі ЗМІ реформування не потребують. Вони не є ні державними, ані комунальними, тому закон про реформування державних і комунальних ЗМІ їх не стосуватиметься.
Мораторій, запропонований у другому проекті (від 3 лютого) практично виключить відповідні приміщення з цивільного обороту, але це не спосіб вирішення проблеми рейдерства, про яку згадувалося в парламенті при прийнятті першого законопроекту (а тепер уже Закону про мораторій). Аналогічно можна заборонити відчуження житла його власниками – фізичними особами, оскільки багато шахраїв видурюють квартири у пенсіонерів, але це вже часткове скасування одного з трьох елементів права власності.
Нормальна реакція влади на шахрайське заволодіння нерухомістю – активізація правоохоронних органів. Верховна Рада вправі звернути на проблему увагу Генерального прокурора, а при його неефективній роботі прийняти кадрові рішення.
Якщо ж у пана Уколова було бажання захистити приміщення тих ЗМІ, в яких співзасновниками трудові колективи виступають лише поряд із якимось органом влади чи місцевого самоврядування, то для цього не було необхідності писати новий проект закону, який майже в усьому дублює Закон про мораторій, прийнятий 15 січня 2009 р. Необхідно було запропонувати поправки до Закону від 15 січня, аби чітко визначити на які види ЗМІ цей Закон поширюється, що й без того варто би зробити.
Але повернімося до підписаного Президентом Закону. Окреме питання – чому з його тексту зникло слово «друкованих». Закон визначає закінчення дії мораторію прийняттям закону «про реформування державних та комунальних засобів масової інформації», хоча в найпершій редакції його проекту ще від грудня 2006 р. була фраза «державних та комунальних друкованих засобів масової інформації». Це знов таки робить сферу дії Закону все менш визначеною. В назві Закону згадується про «редакції» ЗМІ, що може вказувати на стосунок Закону лише до друкованих медіа, але редакції можуть бути і в державних або комунальних телерадіоорганізацій. Законодавче визначення терміну «редакція» відсутнє.
Все вказує на те, що народним депутатам потрібно більш детально виписувати законопроекти: як стосовно їх термінології, так і стосовно сфери їх дії. Надто вже нашвидкуруч «збитими» виглядають тексти законопроектів про мораторій на відчуження приміщень, як схвалений ВР, так і щойно поданий на розгляд.
Наразі варто нагадати, що в Кабінету Міністрів залишилося всього близько місяця на те, щоб внести на розгляд Верховної Ради України законопроект про реформування державних та комунальних засобів масової інформації.
Роман Головенко, Інститут масової інформації
Юридичний аспект ЗМІ
 Робота парламенту відновлена, нібито тимчасово, і поки триває розгляд законопроектів про подолання кризи, фінансування позачергових виборів, спікеріада, парламент наповнюється новими проектами законів, у тому числі медійного спрямування. Вони мають небагато шансів потрапити на розгляд у сесійну залу, але й мінімальними ці шанси також назвати не можна. Крім того з допомогою цих законопроектів можна оцінити тенденції змін медіазаконодавства. Найрезонанснішим може стати законопроект, внесений Павлом Унгуряном з фракції Блоку Юлії Тимошенко 8 жовтня ц.р. (http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=33562) «Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо протидії розповсюдження дитячої порнографії)». Видно, що проект готувався поспіхом, оскільки варіанти тексту самого законопроекту й тексту в порівняльній таблиці до нього, розміщені на сайті Верховної Ради України, суттєво відрізняються. Зокрема це стосується доповнення частини 2 статті 39 Закону України «Про телекомунікації» такими положеннями (згідно з порівняльною таблицею):
«Провайдери телекомунікаційних послуг зобов’язаниі заблоковувати адреси мережі Інтернет, на яких представлена продукція порнографічного характеру.
Провайдери телекомунцікацій зобов’язані вести журнал адрес мережі Інтернет, які відвідав абонент. Порядок ведення такого журналу затверджується НКРЗ. Інформація у журналі є конфіденційною, і її за її розповсюдження провайдери несуть відповідальність згідно чинного законодавства.
У разі виявлення порушення абонентом законодавства України, а саме розповсюдження, використання, продаж, купівля, обмін продукцією порнографічного та еротичного характеру із використанням неповнолітніх, провайдери телекомунікацій зобов’язані повідомити правоохоронні органи.»
Особливо «новаторським» виглядає зобов’язування провайдерів телекомунікацій вести журнал обліку відвіданих абонентом сайтів. Як визначено у тому ж абзаці, інформація в журналі є конфіденційною, проте конфіденційною інформацією є також відомості, які зараз регулярно збираються податковою, міліцією, іншими державними структурами. І цей статус конфіденційності аж ніяк не заважає відповідним базам даних з’являтися в продажу на лазерних дисках для всіх, хто готовий платити за таку інформацію.
Потрібно зазначити, що даних положень немає в тексті законопроекту, але вони є в порівняльній таблиці до нього. Який з варіантів залишиться? Можна припустити, що текст законопроекту є більш свіжим варіантом і саме його вноситимуть на розгляд до сесійної зали, а з порівняльної таблиці забули прибрати норми, що не ввійшли в остаточний варіант. Порівняльна таблиця є суто технічним документом. Але все може бути й навпаки – в остаточний варіант забули додати окремі норми.
Щодо інших положень законопроекту, то в них, наприклад, пропонується доповнити Закон України «Про захист суспільної моралі» визначенням терміну «дитяча порнографія», що може бути пов’язано з внесенням змін до статті 301 Кримінального кодексу. В частині доповнення Кримінального кодексу тексти самого законопроекту та порівняльної таблиці також відрізняються. Текст проекту передбачає збільшення санкцій, але введення визначення дитячої порнографії для цього виглядає зовсім не потрібним. У порівняльній таблиці ж передбачено інше - створення нової частини 3 статті 301 КК стосовно використання дитячої порнографії за допомогою комп’ютерних систем.
Логічною буде і передбачена законопроектом заміна не зовсім зрозумілого терміну «комп'ютерних програм порнографічного характеру» у кваліфікуючій ознаці дій, пов’язаних з порнографією у ч. 2 ст. 301 КК, на термін «інформаційно-телекомунікаційних технологій».
Законопроект містить позитивні новації, які варто використати при вдосконаленні Кримінального кодексу України. Щодо описаних вище значних «надмірностей» і неточностей, то будемо сподіватися, що сам депутат і профільний комітет звернуть на них увагу й виправлять їх. Сама ж по собі проблема дитячої порнографії в Інтернеті існує, але її вирішення набагато більше залежатиме від ефективної роботи правоохоронних органів, ніж від збільшення санкцій в КК, адже щоб покарати, необхідно спершу знайти порушника й процесуально закріпити факт вчинення протиправних дій.
Роман Головенко, Інститут масової інформації
Юридичний аспект ЗМІ
 Випадок із використанням без дозволу автора фотографії Дарії Павлової у сюжеті «1+1» викликав резонанс серед читачів «Телекритики». Юрист Анатолій Марущак розповідає, що таке плагіат із погляду українських законів і як його уникнути.
Журналіст має бути швидким. Максимально швидким. Оперативним, реактивним і т. д. Від такої якості повністю залежить його професійний рівень, суспільне визнання і, зрештою, кар’єрне зростання. Та в народі кажуть: «Поспішиш – людей насмішиш».
Як же так поспішати бідоласі-журналісту, щоб бува не видати чуже за своє? Щоб радіо-газетно-телевізійна братія при цьому голосно не гиготала, потішаючись із горе-спринтера, а головне – не плакав законний автор твору чи іншого об’єкта права інтелектуальної власності та не супив брови суддя?.. Поговорімо саме про те, що є плагіатом і чи можливо й необхідно його уникати за сучасним українським законодавством.
Стаття 50 Закону України «Про авторське право та суміжні права» відносить до порушень авторського права, що дає підстави для судового захисту, плагіат – себто оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.
Об’єктами авторського права, на які може поширюватися «корозія» плагіату, є твори в галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:
– літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
– виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
– комп’ютерні програми;
– бази даних;
– музичні твори з текстом і без тексту;
– драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
– аудіовізуальні твори;
– твори образотворчого мистецтва;
– твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
– фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
– твори ужиткового мистецтва, в тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;
– ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
– тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
– інші твори.
Read the rest of this entry »
Юридичний аспект ЗМІ
 Нещодавно, консультуючи з питань доступу громадян до інформації на сайті http://www.krai.org.ua, відповідав на запитання щодо можливостей отримати судову інформацію. Зважаючи на актуальність такого питання і для журналістів, поговорімо про відповідні правові можливості.
Безумовно, певну частину судової інформації можемо сміливо відносити до публічної інформації, законодавче регулювання доступу до якої сьогодні є предметом широкого громадського обговорення (Мін’юст у березні цього року створив робочу групу з розробки Концепції закону «Про доступ до публічної інформації»). Нині ми керуємося Законами України «Про інформацію», «Про судоустрій України», «Про доступ до судових рішень», процесуальними кодексами тощо.
Загалом, судова інформація може отримуватися:
- не з питань судового розгляду;
- у процесі судового розгляду;
- по закінченні судового процесу у формі прийнятого судом рішення.
Read the rest of this entry »
Юридичний аспект ЗМІ
.jpeg) Цього можна уникнути, пославшись на суспільний інтерес.
Кожен журналіст принаймні один раз у житті потрапляв у ситуацію, коли необхідно отримати інформацію у будь-який спосіб у найкоротший термін - як кажуть, «на вчора». У таких випадках ніколи звертати увагу процедури отримання певних відомостей, головне – вчасно мати повну і достовірну інформацію, яка нас цікавить. Однак, коли хвиля поспіху проходить і наступає штиль спокійної рутинної роботи, виникає питання: а чи повинні ми платити за інформацію, чи доцільно це і правомірно відповідно до чинного законодавства України? Саме про це поговоримо у даній статті.
У законодавстві України основоположні засади доступу до інформації визначає Закон України «Про інформацію» (далі – Закон про інформацію). Доступ до окремих видів інформації різними суб’єктами регламентується Законами України «Про державну таємницю», «Про телекомунікації», «Про Національну програму інформатизації», «Про Концепцію Національної програми інформатизації», «Про охорону праці», «Про науково-технічну інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про охорону культурної спадщини», «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» та іншими законами. Зрозуміло, що існує низка підзаконних актів з питань доступу до інформації.
Закон про інформацію визначає основні принципи інформаційних відносин загалом. До таких принципів віднесено: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об’єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність. Як бачимо, жодного слова про принцип платності за інформацію.
Read the rest of this entry »
Юридичний аспект ЗМІ
 Коли і як можливе примусове вилучення інформаційної продукції у межах кримінального процесу, коли здійснюється розслідування злочину?
Збираєш, шукаєш інформацію, викладаєш її у найбільш привабливому для читача, слухача або глядача вигляді, іншими словами – твориш інтелектуальну інформаційну продукцію. А чи може хтось вилучити створений інформаційний продукт без згоди на те його власника? Або ж вилучити інші документи, необхідні для діяльності ЗМІ, інформаційного агентства тощо?
Одразу спадає на думку єдиний варіант такого вилучення – у судовому порядку в межах, скажімо, процесу за позовом про захист гідності та честі особи. Тут можливі і заборона на випуск видання, і вилучення тиражу тощо. Однак ми звернемо увагу на можливість примусового вилучення інформаційної продукції у межах кримінального процесу, коли здійснюється розслідування злочину.
Кримінально-процесуальний кодекс України (КПК України) визначає підстави для проведення обшуку та порядок надання згоди на його проведення (стаття 177). Обшук проводиться тоді, коли слідчий допускає, що документи, у тому числі певний вид інформаційної продукції (відеокасети, аудіозаписи тощо), які мають значення для встановлення істини у кримінальній справі, знаходяться у приміщенні редакції ЗМІ чи в якої-небудь особи з числа працівників суб’єкта інформаційної діяльності.
Обшук у приміщенні ЗМІ може бути проведений за вмотивованою постановою слідчого із санкції прокурора чи його заступника, а в невідкладних випадках (перелік яких законом не встановлено) – без санкції прокурора, але з наступним його повідомленням у добовий термін. Для того щоб провести обшук житла чи іншого володіння журналіста, слідчому варто мати на руках виключно вмотивовану постанову судді.
Read the rest of this entry »
Юридичний аспект ЗМІ
 Про оціночні судження у друкованих ЗМІ та судові прецеденти з цього приводу часто-густо говорять у пресі, на телебаченні й інтернет-сайтах, під час прес-конференцій і т. п. А от про телебачення в цьому контексті згадують дуже рідко. І не дивно, адже газету легше принести до суду, аніж шукати у телерадіоорганізації відеоролик новин чи програми. Утім, принципи роботи, проблеми і санкції в обох випадках однакові. Тож готуючи будь-який матеріал, варто дотримуватися принципів безпеки, а при виникненні непорозумінь – знати, як захистити свої права та інтереси, на що посилатися, до чого апелювати та на чому будувати свій захист.
Що можна вважати судженням? Словники вказують, що судження є «формуванням думок, оцінок або висновків». Воно містить такі складові, як вирішення проблем, вироблення рішень, опанування нових понять, але водночас є ширшим і загальнішим. За Ліпманом (стаття «Чим може бути критичне мислення?»), судження можуть бути:
- оціночними;
- приписовими (приміром, артикульований припис лікаря, який слід виконати хворому);
- описовими (наприклад, гоголівський опис Дніпра).
Поняття мудрості передбачає, що існує суб’єкт, здатний виробляти хороші, якісні судження. Відмінність між «просто судженням» і «хорошим судженням» не є таємницею, адже людина зазвичай розрізняє «просто спів» і «хороший спів», «просто життя» і «хороше життя». Крім того, існує взаємозв’язок між критеріями та судженнями, бо поняття «критерій» означає «правило або принцип, що використовується для вироблення суджень».
Критичне мислення (на противагу некритичному, млявому, аморфному, випадковому і невпорядкованому) спирається на критерії, тож судження, спродуковане таким мисленням, є обґрунтованим, упорядкованим та переконливим. І воно, відповідно, має ресурс захисту.
Продумати шляхи захисту слід заздалегідь, поставивши собі, приміром, такі запитання: «Коли цю думку критикуватимуть, до чого я апелюватиму?», «Якщо мої заяви заперечуватимуть, що я зможу зробити?», «Якщо мої оцінки виглядатимуть непереконливими, чим їх можна підсилити?». Отже, цілком очевидно, що наші заяви та думки мусять бути підкріплені доказами. А докази, у свою чергу, мають спиратися на особливо надійні, перевірені критерії.
Скажімо, при виробленні суджень найчастіше звертаються до таких раціональних критеріїв:
- стандарти;
- закони, підзаконні акти, правила, регламенти, канони, укази, настанови та інструкції;
- приписи, вимоги, умови та обмеження;
- конвенції, домовленості щодо уніфікації та підсумкові узагальнення;
- принципи, припущення, передумови, визначення;
- ідеали, цілі, наміри, завдання;
- результати тестування, експериментальні дані;
- методи, процедури, лінії поведінки.
Обираючи ті чи інші критерії (приміром, із наведеного вище списку), ми зазвичай мусимо покладатися на якісь критерії цього вибору. Такі загальні критерії називають метакритеріями. До них, зокрема, відносять надійність, силу та релевантність, а також когерентність, несуперечність та послідовність.
Read the rest of this entry »
Юридичний аспект ЗМІ
 У законопроекті «Про захист професійної діяльності журналістів» є чимало приводів для дискусії.
Так, ви не помилилися, йтиметься про проект Закону «Про захист професійної діяльності журналістів», внесений Кабінетом Міністрів України та зареєстрований у Верховній Раді України, №2636 від 12.06.2008 р. Цей законопроект було підготовлено Держкомтелерадіо України та Національною спілкою журналістів України, і він добрих два роки «йшов» до єдиного органу законодавчої влади. Аж нарешті дійшов… «Що ж він несе нового?» – запитаєте ви. Спробуймо відповісти.
Перше враження від законопроекту – це певна кодифікативність. Поясню для тих, кому це слово далеке з об’єктивних причин професійного спрямування. У законопроекті зібрано багато чинних на сьогодні положень із законів «Про інформацію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про захист суспільної моралі», «Про інформаційні агентства», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». При цьому, зрозуміло, з набранням чинності законом №2636 відповідні положення перекочують саме у новий закон і втратять силу у старих.
Але є і деякі новели, що заслуговують, як мінімум, на увагу, а як максимум – на широку суспільно-журналістську дискусію.
Законопроект є цілісним актом, який визначає основні напрямки та принципи професійної діяльності журналіста; журналістські права, свободи та обов’язки; гарантії професійної діяльності журналістів; порядок акредитації журналістів; саморегулювання у сфері професійної діяльності журналістів; міжнародну співпрацю.
Як зазначається у супровідних документах до законопроекту, його прийняття сприятиме захисту законних прав і свобод журналістів при здійсненні ними своїх професійних обов’язків та відповідатиме нормам та вимогам законодавства Європейського Союзу та Ради Європи.
Тепер по суті. Журналістів пропонують (зі внесенням змін до Кримінально-процесуального кодексу України) віднести до переліку осіб, які не підлягають допиту як свідки і які мають право відмовитися давати свідчення як свідки. Нагадаємо, що нині такими особами є адвокати, інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги, нотаріуси, лікарі, психологи, священнослужителі.
Одним із відносно нових положень законопроекту, вистражданих, так би мовити, життям, є заборона журналістові використовувати своє службове становище в інтересах кандидата на будь-яку виборну посаду, довіреною особою якого він є, або в інтересах політичної партії, виборчого блоку, членом яких він є або яким надає будь-які оплачувані чи неоплачувані послуги, перебуваючи з ними у трудових або цивільно-правових відносинах чи на громадських засадах.
У законопроекті виписано також норму щодо обов’язку журналіста у процесі провадження професійної діяльності одержувати згоду особисто від особи або її законних представників на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про неї, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Ця норма є деталізованим конституційним положенням про неприпустимість збирання конфіденційної інформації про особу без її згоди. Незрозумілою тут видається можливість порушення журналістом цієї конституційної заборони в інтересах національної безпеки та економічного добробуту. По-перше, подібні випадки не передбачені законом, по-друге, важко навіть уявити практичні ситуації, коли журналіст, скажімо, збирає конфіденційну інформацію про особу без її згоди для забезпечення національної безпеки. Адже відповідні функції виконують переважно спеціальні органи влади, для яких закон чітко передбачає можливості, а головне – межі втручання у приватне життя фізичної особи. Тож дискутуємо з цього приводу…
Read the rest of this entry »
|