ЗМІ України. Свобода слова в Україні » Медіа огляди

Українські ЗМІ під час кризи

Медіа огляди Нет комментариев »

 Жодне ЗМІ вже не в змозі бути економічно незалежним. А отже, не може бути незалежним у якійсь іншій формі.

Люди не лише вірять в обман, коли він дає їм швидкоплинне задоволення. Вони хочуть обману, на який самі охоче погоджуються.
Теодор Адорно. «Критика культури і суспільство»
 
Спочатку про «голого короля». Українське суспільство — не в стані кризи. У ньому — економіка, банківський сектор і управлінська вертикаль. Ленінська мрія про кухарок, які дорвалися до управління дер­жавою, збулася, але дуже парадоксальним чином.
 
А перебуває наше суспільство у стані прогресуючої масової істерії. Оскільки держава від суспільства давно втекла, то цілком справедливі народні нарікання, озвучувані в українських ЗМІ, дуже скидаються на скарги полишених без ханської уваги наложниць. (Істеричність не слід плутати зі стервозністю, це все ж таки неусвідомлений хворобливий стан. Але на практиці нікому від цього не легше.)
 
Час наш чимось скидається на горбачовську перебудову. Тоді завзяті комсомольці і комсомолки вдавали, що борються з привілеями апаратників, насправді крадучи у них гроші, створюючи на ці гроші банки і фарцуючи одне з одним відібраними привілеями. А дурні ідеалісти тим часом створювали суспільні рухи і бігали по мітингах та демонстраціях.
 
Чому доречно говорити про істерію суспільства?
 
По-перше, етимологія слова «гістер» свідчить про синдром дефіциту, так би мовити, активної уваги. І коли держава робітників та селян примушувала своє суспільство до зносин із нею, суспільству це не подобалося. А ось забила на нього держава, тому що сама стала частиною суспільств рубльовської Росії, куршавельської Європи і доларових США… Тут Україна засмутилася. «Балувана ваша Галя», напевно?

Тема відкритих списків залишаеться відкритою

Медіа огляди Нет комментариев »

 Тема відкритих списків — більш чи менш акцентовано — «пропливає» в кожному випуску суспільно-політичних ток-шоу. Минулого тижня про це говорили у студії «Шустер Live» та «Свободи на «Інтері», цього понеділка відкриті списки захищав Микола Томенко у «Свободі слова» на ICTV.

Але щоразу це словосполучення вживається всує, адже жодних кроків для зміни виборчого законодавства в напрямку запровадження відкритих списків зроблено не було. І цьому є просте та логічне пояснення, переконаний політолог Віктор Небоженко.
 
— Країною править група олігархів, для яких закриті пропорційні списки — дуже зручний спосіб участі в політиці, — стверджує він. — Крім того, партійне керівництво всіх крупних партій зацікавлено в жорсткому адміністративному контролі своїх депутатів. Якщо людина іде не за партійними списками, а за відкритими, то окрім якоїсь позиції в партії, він ще має супераргумент: за мене голосувало 50% виборців. Це завжди дуже важливо. Я був спостерігачем у декількох країнах, де є відкриті списки, але, звичайно, з урахуванням партійного висування.
 
Там, окрім рішення ЦК або лідерів партії, дуже багато важить так звана народна підтримка. Людина може бути не дуже важливою в партійній бюрократії, але її любить населення — і в усьому світі партійні боси змушені зважати на цей фактор. Зараз депутатам нецікаво ходити в парламент, вони до останнього моменту не знають, яку руку чи ногу підійме їхній бригадир і скаже голосувати «за» чи «проти». Це примушує їх сильно деградувати, вони все менше схожі на політиків… А щодо реакції суспільства на запровадження відкритих списків, то тут проблема в маятнику.
 
Колись були просто відкриті списки, мажоритарні округи, потім були закриті, потім навпіл і так далі. Суспільство намагається зараз від повністю закритих пропорційних і доволі авторитарних партійних виборів перейти до другої крайності — повністю відкритих списків. Але там теж є негативні моменти, починаючи від можливості маніпулювання та закінчуючи просто скупкою голосів. Особливо під час кризи. Вибори в Києві показали, що «дресировані бабусі» готові на все, щоб їм дали додаткову пенсію. Причому навіть за рахунок інтересів своїх дітей та онуків.
 
Хоча всі прекрасно розуміють, що потрібна принаймні якась легітимність на рівні селищних, міських, районних рад. Там люди повинні чітко орієнтуватися на особистості, а не на партійні бренди. А що стосується загальнонаціонального рівня, тут пріоритет повинні мати партії. Тобто питання потрібно вирішувати не однозначно, а залежно від рівня виборів.

Асоціація “ Полтавські медіа – ініціативи ” підвела підсумки моніторингу матеріалів

Медіа огляди, Новини Нет комментариев »

Полтавські експерти визначили 15  матеріалів опублікованих з порушенням журналістських стандартів. В Полтавській області виявили 5 матеріалів, в Харківський – 4, в Сумській – 6. Громадська організація «Асоціація “ Полтавські медіа – ініціативи ” підвела підсумки моніторингу матеріалів, написаних з порушенням журналістських стандартів, які були надруковані в січні 2009 року  у  6 виданнях в Полтавській, 5 виданнях Сумської  та 5 виданнях Харківської  областях.

Оцінювання матеріалів здійснювала експертна група, у складі якої Дмитро Бондаренко, соціолог, політолог, депутат Харківської обласної ради; Оксана Деркач, магістр державного управління, помічник-консультант народного депутата України; Ганна Кіященко, голова Полтавської філії Суспільної служби України, депутат Полтавської міської ради; Діана Литвиненко, головний редактор телестудії Місто.

Read the rest of this entry »

Ток-шоу Юрия Макарова «Культурный фронт»

Медіа огляди Нет комментариев »
 В мире происходят большие перемены - Барак Обама избран президентом, цена на нефть упала ниже 40 долларов, а цена гривны — ниже 7.50 за доллар. Трудно сказать, радостно это все или печально: это уж кому как нравится считать. Тем не менее перемены коснулись и украинских телеканалов, но мы будем говорить, не о сокращениях неизвестно чем прославившихся телеведущих — я, например, при всем желании не отличу ни внешне, ни по голосу, ни по потоку сознания (вот, что это не мысли, я точно знаю) Аллу Мазур от, например, Людмилы Добровольской или какие еще там дивы есть, извините, уже были — а о том, что даже на украинском телевидении на фоне адского кризиса может произойти что-то новое.

Оно, конечно, является новым не по содержанию или по форме. Новым стало место прописки - Первый национальный канал.

Короче, речь пойдет о выходящем в 21.00 воскресенья на «Первом» ток-шоу Юрия Макарова «Культурный фронт». Задаваться вопросом: почему канал, знаменитый дедом Панасом, «Сельским часом», трансляциями «Евровидения» и чемпионата Украины по футболу, на фоне финансового кризиса вступил в глобальную культурную войну, я считаю, не стоит - мало ли почему. Логика медиа-, а особенно теле-менеджеров давно неподвластна простому человеческому разуму. Так что эту часть размышлений стоит отмести сразу - лучше подумать о том, как долго еще продержится в эфире «Шустер - Live»

Интересно, а даже и приятно все-таки совсем другое: «Первый» вспомнил, что в Украине живут не только комбайнеры, шахтеры, пенсионеры и люмпены - и запустил передачу для приличных людей, в силу каких-то причин привыкших смотреть государственное телевидение.

Многие признанные телекритики считают, что по первым выпускам о программе судить нельзя - вы, мол, дождитесь стабильности, показателей рейтинга и доли телесмотрения. А чего нельзя-то? Вопрос ведь в данном случае не в форме, содержании или, прости Господи, интерьере, а в том, что на канале - признанном лидере косности и тенденциозности, даже не мышления, а какого-то унылого выживания - вдруг появилась программа, автор и ведущий которой позиционируется СМИ и самим собой как настоящий, интеллигент высшей меры, открытый всему новому, старому, и вообще, человек, создавший культурную тележурналистику Украины.

Можно как угодно относиться к Юрию Макарову, можно строить любые финансовые, кадровые и другие конспирологические теории - проявлять сермяжную осведомленность тоже, кстати, не возбраняется - относительно того, что привело главного культурного журналиста Украины на «Первый», но это не интересно. Интересно подумать о том, как такому почетному человеку хватило дерзости связаться с такой историей, как канал, где успехом пользуются не светские хроники, а сельские часы и минуты, точно осознавая при этом, что никто из его референтной группы никогда не будет смотреть «Первый», если не будет знать, что там идет передача Юрия Макарова.

Я предвижу интерес к этой передаче многочисленных телекритиков. Корыстный, между прочим, интерес. Скажу сразу - там хватает моментов, которые помогут многим акулам отточить свои затупившиеся на «Шустер-Live» перья. Странный канал, старорежимный интерьер, вяловатые «интеллигентные» дискуссии, ведущий в пиджаке, а не в шляпке от украинского дизайнера, да и разговоры о культуре, то есть о том, чего в Украине, по мнению многих, не существует. Но очень хочется предупредить: «Культурный фронт» и не должен становиться прорывом в сознании людей, которые рассуждают о медиа, но он станет прорывом для тех, кто все-таки читает украинские книжки, ходит на концерты не всегда актуальной, но интересной музыки и посещает выставки в Национальном музее. И таких людей очень много на самом деле. И именно они составляют цвет, хотя и не всегда люменисцентный, настоящей украинской культуры. Так что продвинутые критики, которым захочется проявить остроумие по поводу этой передачи, окажутся в положении жлобов, гордящихся шарфиком «ВерсачИ», купленным на Троещинском рынке. или очередные танцы.